«Родина і світ», №7 від 13 лютого 2020 року; "Драбівщина" №7 від 14 лютого 2020 року

Голова Черкаської облради Анатолій Підгорний – нова людина для черкаського політикуму. Родом він з Тального. Аграрій. Досвіду на чиновницькій посаді має ще не так багато, як, скажімо, його попередник Олександр Вельбівець, який не забував акцентувати увагу на тому, що все життя займається державним управлінням. Водночас, саме Підгорний – кандидат від ВО «Черкащани» став тією компромісною і об’єднавчою фігурою, на яку згодилися різні депутатські групи при обранні його на посаду. Те, що Анатолій Вікторович нетутешній – і плюс для нього, і мінус, як, власне, і його вік. Перше дає можливість не бути нікому винним, а вік (трохи за сорок) дає можливість бути працьовитим, адже, по-суті, завдяки такому кадровому призначенню Анатолій Підгорний має час зарекомендувати себе, як успішний політик та отримати з цього гарні стартові можливості.

На інтерв’ю Анатолій Підгорний зважується одразу, хоч до такої публічності ще не звик. Тож перепрошує, якщо доведеться довго відповідати на якісь запитання.

– Спостерігаю, що багато людей, йдучи у владу, політику, спершу бояться спілкуватися з пресою, а потім наче схоплюють зіркову хворобу. Варто працювати і гідно пройти свій шлях, не впадаючи в крайнощі.

«Визначальним в об’єднанні територій має бути здоровий глузд»

– Днями частина жителів села Свидівок перекривала дорогу, протестуючи проти приєднання до Черкас. То яка ситуація зараз з об’єднанням громад в області?

– Є одна частина об’єднаних територіальних громад, яких все влаштовує. А є й інша – у яких в силу обставин виявилося чимало проблеми, – коли держава давала час на узгодження всіх питань, на проведення зборів і прийняття рішень, у деяких громад цей час був безнадійно втрачений, вони були безініціативні, не мали свого бачення. Тепер, коли процес добровільного приєднання закінчився і лише Мінрегіонрозвиток за певними критеріями формує території, почалося несприйняття та конфлікти. Звісно, ми повинні узгоджувати всі рішення з жителями територій, знаходити компроміси. Але треба зрозуміти і те, що є певні терміни для тих чи тих процесів.

– Все ж люди ще можуть вплинути на вирішення питання?

– Так, для цього сьогодні і проводиться наради. Представники громад приїздили і доносили владі своє бачення. Якщо це нормальні аргументовані пропозиції, що підкріплені розрахунками, то шанси, що вас почують, звісно є. Люди ж інколи мислять сьогоднішнім днем, не враховують демографічну ситуацію, податкоспроможність та інші економічні показники, а іноді спрацьовує людський фактор: я не хочу в таку-то громаду, бо там не той голова чи ще щось. На жаль, якщо орієнтуватися лише на бажання громади, рано чи пізно виникнуть кадрові, фінансові чи інфраструктурні проблеми. Звісно, думки людей повинні врахувати, проте визначальним у прийнятті рішень має бути здоровий глузд.

– Можете назвати приклади ОТГ, на які варто рівнятися?

– Є на мій погляд дійсно ряд успішних громад. Але я їх не називатиму. Кожен житель тієї чи іншої громади – є її патріотом. А коли сказати, що одні успішні, а інші – ні, то це буде неправильно. Для визначення успішності є незалежні експерти, наприклад, «U-LEAD з Європою», які аналізують громади за базовими показниками і роблять рейтинг успішності. На мою ж думку, успішною може бути будь-яка громада: велика чи мала, створена три року тому чи новоутворена, але за умови ефективного керівництва, гарного податкового клімату, економічного зростання і головне – бажання людей робити громаду успішною.

– Ви самі з Тального. Як зараз поєднується це з роботою в Черкасах?

– Так, я народився в Тальному. Там пройшли дитячі, шкільні роки та юність. Там я маю підприємство, хоча усі справи, звісно, передав іншому керівникові. Сім’я теж залишилася в Тальному і це найбільш складне питання, хоча ми свідомо прийняли це рішення. Зараз дружина інколи приїздить у Черкаси, я ж намагаюсь у вихідні їздити додому. У Черкасах поки орендую житло у знайомих та підшуковую постійне. Так і живем.

– Як взагалі прийшли в політику?

– У політику потрапив випадково. У ту сільраду, де орендую землю, під час виборів по моєму округу йшов кандидат від Партії Регіонів, я ж відчував силу скласти конкуренцію провладному кандидатові. Потім потрапив у районну раду і відпрацював там одну каденцію. На наступних місцевих виборах мене обрали депутатом обласної ради від партії ВО «Черкащани», а далі ви знаєте.

«Український фермер сьогодні обмежений в ресурсі»

– Ваш погляд як аграрія на нинішні зміни до законодавства по ринку землі. Чи можна продавати землю?

– Це надзвичайно болюче питання. Більше того, я скажу, що рішення по цьому питанню матиме історичні наслідки для України, для формування української ідентичності, навіть української нації. Я категорично проти продажу землі в тих формах, які зараз обговорюються, незважаючи на те, що досягнуті певні компроміси. Вважаю що цього недостатньо. Говорячи про продаж землі треба запитувати: продаж кому і для досягнення яких цілей? Сьогодні, як на мене, відповідей на ці питання немає. Якщо ми кажемо про продаж заради інвесторів, інвестицій, то треба й говорити про доступ до кредитів, технічну і технологічну оснащеність великих фінансово-промислових груп. Можливості таких потужних фінансових груп важко порівнювати зі спроможністю малих і середніх сільгоспвиробників. У такій ситуації «рівність можливостей» купівлі землі зводиться практично до нуля. Прості фермери, малий і середній бізнес абсолютно не готові конкурувати з «товстосумами» або іноземцями, які можуть залучати кредити всього під 1-2%. Скільки б ми не говорили, що в Україні найкращі чорноземи, проте сучасні світові технології аграрного виробництва значно краще розвинені на заході в США, Канаді, Франції і вони постійно розвиваються, у тому числі, завдяки підтримці держави. Тож, коли влада прийме рішення продавати землю, хвилююся, що її не купить українець, не купить український фермер, а відтак і аграрна галузь може лобіюватися не під інтереси України.

– Ви як господарник змогли б за умови відкриття ринку землі купити землю?

– Якщо брати усю площу землі, яку орендували, то - ні. Знаєте, інколи порівнюють фермерство в Україні та інших країнах. Візьмемо Німеччину, де працює один з найуспішніших агросекторів у світі. Середній розмір територій у німецького землевласника – 50 гектарів. Така модель, на мою думку, прийнятна і дала б можливість сформувати середній український клас на селі. Якщо будуть невеликі площі в одні руки, то буде конкурентність. І буде соціальна відповідальність. Річ у тім, що у великих агрохолдингах, тим паче в іноземних, соціальна відповідальність значно нижча, ніж в тих людей, які народилися у тому селі, працюють і оброблять там землю. Які крім фінансових зобов’язань мають і моральні зобов’язання перед малою батьківщиною.

 «Я не маю політичних зобов’язань і це дає мені свободу в прийнятті рішень»

– Нещодавно відбулася сесія облради. Вам обрали заступника, алецьому передували дискусії. Наскільки взагалі легко чи важко консолідувати депутатів, щоб на сесії приймались рішення, а депутати не збирались лише для демагогії?

– Більшість обласної ради – це фахові люди з великим практичним досвідом, які орієнтуються в тому, що роблять і які їхні основні цілі. Звісно, обранці порушують  складні питання, але це нормально, адже саме для цього їх делегували в раду громади. Водночас є й такі депутати, які провокують конфліктні ситуації  заради задоволення власних амбіцій. Інколи доводиться бути і модератором, і психологом, аби вгамовувати пристрасті. Проте, коли дієш в інтересах громади, то управляти процесами в обласній раді значно легше, завжди можна знайти консенсус, конструктивне рішення.

А для того, щоб консолідувати роботу обласної ради, потрібно залучити в цю роботу всіх депутатів. Це понизить градус критики, суджень. Саме тому обирали заступників від різних політсил, щоб було більше злагодженості і конструктиву, дієвості. Внаслідок цього ми досягнемо головної цілі – обласна рада закінчить каденцію ефективно, приймаючи виважені рішення. Особливо зважаючи на те, що ми починаємо вступати у передвиборчий час.

– А є вже передвиборчі відчуття?

– Конкретно зараз ще ні, бо не так давно закінчилися новорічні свята. Але не треба лукавити. Хто б що не говорив, процес підготовки до виборів буде починатись вже зараз. Проходять об’єднавчі з’їзди, консультації. Можливо, ще не так інтенсивно, але процес починається.

– Конкретно політсила, яку ви представляєте – ВО «Черкащани» – готується до виборів?

– Починаємо робити певні кроки в цьому напрямку.

– Ви гарно представлені в місті, але не по всій області…

– Так було на момент виборів 2015 року. Але не зараз. Сьогодні ВО «Черкащани» – це понад п’ять тисяч членів партії, 400 осередків та понад 350 депутатів різних рівнів представництва. Серед представників об’єднання багато відомих, фахових особистостей, які за цей час зробили багато гарних справ. І ця робота є системною, тож, будемо і надалі відстоювати інтереси громад та людей.

– Ви нова людина саме в черкаському політикумі. Тут у Черкасах всі одне одного знають вже давно, кожен одне з одним пов’язаний. Чи легко в цьому контексті вам працювати та чи вже приходили до вас із проханням допомогти вирішити ті чи інші питання?

– Перевага в тому, що я не маю ні перед ким ніяких політичних зобов’язань і це дає мені свободу в прийнятті рішень. Недолік в тому, що незначний час перебування на посаді ще не дає мені об’єктивного розуміння по певних персоналіях – чи вони хочуть конструктиву, чи намагаються маніпулювати. Та в мене є надійні друзі, з якими я завжди можу порадитися. Що ж до прохань, то я в цих питаннях категоричний. Якщо ми говоримо, що треба навести лад у бюрократичній системі, то починати треба з себе. Не обіцяй щось вирішити, дати преференцій, не розводь кумівство на роботі – це ті принципи, якими має керуватися сучасний управлінець. Звісно, спочатку відмовляти важко, але з часом всі звикають – спрацьовує як сарафанне радіо.

– Ви вже мали прийом громадян? З якими проблемами люди зверталися?

– Кожен перший понеділок у мене прийом гролмадян. Приходять різні люди, приїздять з районів. Питання різні: від матеріальної допомоги до вирішення системних проблем. На останньому прийомі, наприклад, були працівники обласного наркодиспансера – сьогодні там відбувається оптимізація. Мова йде про вивільнення працівників. Звісно, це болить людям найбільше.

– Через нюанси виборчої системи сталося так, що в обласній раді фактично немає представника обласного центру. Про це неодноразово говорили колишні депутати від Черкас Любов Майборода і Олександр Черевко. Відомо, що депутатка Оксана Ковбоша, округ якої охоплює частину Черкас і Черкаського району, набрала менше голосів, ніж Олександр Черевко, але завдяки більшому «рейтингу» своєї партії ввійшла до складу ради. Таким чином, представництво громад, по суті, спотворюється і стає напівлегітимним. Чи готові були б ви як керівник облради представляти в цьому представницькому органі інтереси жителів обласного центру?

– Представляти інтереси жителів Черкас, як і будь-якого іншого населеного пункту області – це мій обов’язок. Тож, я готовий допомогти у вирішенні питань та захисті інтересів кожного черкащанина, який цього потребує. Обласна рада відкрита для конструктиву та діалогу. А що ж до правової колізії у виборчому законодавстві – думаю, вона буде вирішена за наступних виборів.

– Наскільки тісно ви співпрацюєте з міською владою? Чи зустрічаєтеся з міським головою, іншими керівниками міста?

– Ми знайомі з керівництвом міста, відбувалися зустрічі з багатьох питань. І взагалі я прихильник того, щоб консолідуватися у вирішенні питань не зважаючи на політичну спрямованість. Об’єднання зусиль підвищує ефективність вирішення проблеми в рази.

– Вдається запрошувати на сесії когось з нардепів?

– Ми запрошуємо на кожну сесію народних депутатів та інших гостей. За мого головування ще не було нікого. Але за мого депутатського досвіду, приїздив нардеп Сергій Рудик. На жаль, інші не вчащають.

«Уперше на призначення голови облради ніхто не впливав»

– У політикумі кажуть, що нинішня кандидатура голови обласної ради була ухвалена вперше без затвердження в адміністрації президента, без узгодження інтересів в парламенті. Тобто вас можна назвати повністю самостійним?

– Де-юре кандидатура голови обласної ради не має затверджуватися в адміністрації президента чи Кабміні, не узгоджується і у Верховній Раді. Голова обласної ради обирається відповідною радою шляхом таємного голосування. І крапка. Інша справа де-факто. Завжди обранню голови ради передували довгі перемовини, «обробляння» депутатського корпусу, а відтак залежність голови від його лобістів. Справді, мою кандидатуру ніхто не погоджував, не затверджував, не лобіював. Коли фракція ВО «Черкащани» запропонувала мені висунути свою кандидатуру на голову обласної ради, я погодився. Відчував підтримку колег по фракції, потім долучились й інші політсили. Це стало своєрідним об’єднавчим моментом в раді. Моя ж позиція: критикувати, або пропонувати рішення проблем «на папері» може кожен, а взяти відповідальність за реальне вирішення цих проблем на себе - не всі, та ми не з лякливих.