Олександр Воскобойнік очолює одне з найбільших агропідприємств в області, тож постійно надає тонни продуктів харчування для підтримки наших захисників та внутрішньо переміщених осіб.

- Налагодили також роботу із закордонними партнерами. Завдяки співпраці з німецьким Центром підтримки України в місті Дрезден вдалося забезпечити кілька лікарень області медичним обладнанням, ортопедичними ліжками, стоматологічним обладнанням і меблями, хірургічними інструментами, ліками і засобами гігієни, аптечками невідкладної медичної допомоги тощо. Ми з командою постійно співпрацюємо з територіальними громадами. Тож цьогоріч надали понад 20 тон картоплі. Люди її виростили і близько 100 тон зібраного урожаю передали в заклади освіти, лікарні та соціальні установи, а також на потреби ЗСУ, ВПО та багатодітних сімей, - пригадує депутат.

Також він зазначає, що попри війну не потрібно обділяти увагою і дітей та соціально незахищених осіб нашої області. Тому регулярно надавали підтримку і їм. Зокрема, маленькі черкащани та діти з числа ВПО мали змогу відпочити в санаторії «Сосновий бір» та в Холодному Яру.

Депутат Євген Таран має кондитерську фабрику, однак, окрім коштів, передавав нашим захисникам пальне, генератори, розгрузки, їжаки й дві автівки. Крім того, постійно допомагає пораненим, фінансуючи лікування, й підтримує сім’ї загиблих.

Обласний обранець постійно бере участь у різноманітних зборах, які організовують волонтери. Так, долучився до придбання 8 автівок. Окрім цього, підтримує і внутрішньо переміщених дітей із Маріуполя.

Юрій Сегеда очолює Смілянський лісгосп. Тож від підприємства відправляли гуманітарні вантажі у критичні точки нашої України. Також постачали деревину для ТРО та інфраструктурних підприємств Сміли. На сьогодні вони виготовляють буржуйки та придбали вже 6 автівок для ЗСУ.

Не оминули увагою і підтримку ВПО. Тож у підрозділах підприємства підготували місця, де люди, що виїхали із прикордонних територій, мали змогу тимчасово проживати.

До слова, Юрій Сегеда, починаючи із 2014  року, підтримує тісний зв’язок із волонтерськими групами міста. Долучався до підготовки поїздок із волонтерською допомогою на схід України. Працює в цьому напрямку і до нині.

Ще один аграрій Анатолій Скіченко також волонтерить ще з часів АТО. Відтоді чоловік організував майже дві сотні поїздок на фронт із необхідними речами для захисників. Це й амуніція, будматеріали, генератори. Цьогоріч допомагав ще й із придбанням автомобілів та забезпеченням переселенців.

Підтримкою українців, яким довелося тікати від війни, опікувалася і Людмила Сущенко. На початку повномасштабного вторгнення вона працювала в комунальному готелі Дніпро. Там разом із працівниками вони облаштували пункт для приймання переселенців із дітками. Їх забезпечували харчуванням, теплим одягом та речами першої необхідності. Зараз депутатка продовжує самостійно допомагати ВПО та фінансово підтримує реабілітацію поранених бійців.

Діна Ковальчук регулярно підтримує українців, що приїздять на Черкащину з Бахмута, Краматорська та інших гарячих точок. Вона допомагає з речами першої необхідності, а подекуди і з працевлаштуванням.

- Однак на початку війни, я зосереджувалася все таки ж таки на допомозі військовим. Тому збирала і привозила в місця дислокації продукти та інші речі. Вдалося також придбати і привезти для нашої команди артилерійської розвідки автівку, - пригадує депутатка.

Неабияку підтримку надавали й депутати-освітяни. Ірина Топчій, директорка Черкаської міської гімназії №9, разом із колективом облаштували у школі волонтерський центр, а в деяких кабінетах – швейні майстерні з виготовлення кровоспинних турнікетів. Вчителі самотужки шукали матерію і фурнітуру, а для пластикових компонентів навіть використовують шкільний 3D-принтер.

Олег Куклін, директор Черкаського бізнес-коледжу розповідає, що, крім допомоги, захисникам, на базі навчального закладу створили  Центр допомоги ЗСУ та Центр гуманітарної допомоги хворим дітям Черкащини. Зрештою гуманітарну допомогу та медикаменти надали всім родинам черкащан та внутрішньо-переміщених осіб, які виховують дітей хворих на туберкульоз.

- Також ми фінансово допомагали черкаським родинам з дітьми, батьки яких ВІЛ-позитивні, надавали гуманітарну допомогу дітям переселенців з м. Сєвєродонецьк, які проживають на території санаторію «Мошногір’я», - додає Куклін.

Уманчанка Наталія Руда збирала кошти на підтримку воїнів, внутрішньо переміщених осіб та комунальних закладів обласної ради завдяки своїй концертній діяльності. Вона співпрацювала з різними фондами, брала участь у благодійних проєктах як співачка та співорганізатор.

- Навіть у такий складний час улюблена справа стала в нагоді. Я зробила кілька виступів в Ірландії. Зібрані кошти передала на придбання медикаментів в лікувальні заклади Уманщини, теплого одягу й автівок для уманчан, які захищають Україну на Донецькому напрямку і для евакуації поранених. Також вдалося надавати підтримку сім’ям азовців, - додає Наталія Руда.

Ще одна уманчанка Яніна Тиховська у підтримці захисників та ВПО покладається на допомогу небайдужих та власний благодійний фонд.

- З початку березня ми щотижня їздимо  за надважливим до кордону. Це і тепловізори, спальні мішки, каремати, харчі, одяг, засоби гігієни, медикаменти. Все розподіляємо між гуманітарними центрами міста та передаємо на передову. Завдяки нашим друзям із Франції неодноразово привозили необхідні речі для госпіталів. Не зупинятимуся й  надалі, - додає депутатка.

Крім цього, вона не забуває і про свою звичну діяльність із захисту тварин. В цій сфері вона почала працювати ще задовго до війни. З 24 лютого роботи в цьому напрямку також додалося. Яніна Тиховська разом з іншими волонтерами організовувала в Україну із-за кордону поставки кормів, ліків та вакцин.

- Протягом трьох місяців, ми забезпечували кормами для тварин всіх волонтерів, хто не поїхав і мав можливість годувати безпритульних тварин міста. Не відмовляли в допомозі біженцям, які змогли вивезти своїх тварин, але не мали можливості прохарчувати їх самостійно. Звісно ж, не обійшлось і без евакуації чотирилапих за кордон. До Польщі відправили 15 собак-інвалідів, в Німеччину - котів, - розповідає Тиховська.

Від початку повномасштабної війни стало зрозуміло, що ні фах, ні ранг посади не має значення, і якщо хочемо зберегти країну і швидше повернутися до нормального життя, то маємо працювати разом.