Інтерв’ю депутата обласної ради, директора державного підприємства «Смілянське лісове господарство», голови громадської організації «Футбольний клуб «Явір» Юрія Сегеди.

– Юрію Юрійовичу, це ж треба бути сміливцем, щоб парубком зірватися із сільської глушини й податися до столиці.

– Прошу по чемніше. Село моє Кострине Великоберезянського району Закарпатської області має унікальне географічне розташування: за 16 кілометрів від Польщі, за три – від Словаччини, за 50 – від Угорщини.

– А Київ – не за одну тисячу кілометрів, дивись, і тисяча набереться.

– Для легеня – це дрібниця. А якщо він ще й мрію має… хоча зазначу, ми, Сегеди – такі. До речі, на Закарпатті – Сег?ди, це вже в Києві та на Черкащині став Сегедою. Так от, троюрідний брат Михайло Станкович – професор у Львівській Політехніці, дядьки Юрій Миколайович та Михайло Миколайович теж у доцентах ходять – а ви про глухий закуток. Та за таку глушину тамтешні мешканці Богу моляться, що Львівську, Івано-Франківську та Закарпатську області Творець густо вкрив лісами.

– Так, з висоти пташиного польоту ваш край «чубатий», а є в Україні геть «лисі» території.

– Черкащині теж пощастило. Та й ще більше. Адже у нас є і рілля, і ліс.

– Не почулося – у нас?

– Бо так, адже я тут вже 26 років, а це більша половина мого життя.

– І як опинилися на берегах Тясмина і Дніпра?

– За призначенням після закінчення академії. Але спочатку трохи «осічка» трапилася. Ще студентом оженився, дружина родом зі Сміли – то й до її батьків. Не перечив. Перед одержанням диплома зайшов до тодішнього директора лісгоспу: мовляв, бажаю у вас працювати. «Та з дорогою душею! Є у нас вакансія майстра лісу». Згодом приїхав із дипломом. «Та немає у нас роботи! А вас я бачу взагалі вперше!»

– Так і посивіти можна!

– І зневіритися. Але знову повторюся – роду я гордого. Наступного дня вже сидів під кабінетом директора Черкаського лісгоспу Михайла Биченка. Довгенько довелося чекати – у справах був він і вже після обіду, розморений і роздобрілий, дізнавшись, чому я зайшов, промовив: їдь у Дубіївку. Як лісничий Іван Шитяй тебе візьме, то хай бере. Взяв майстром лісу. І з того часу я черкащани.

– Отут уже «пірнули» в життя лісників.

– Так, правда, і серед студентів ходили анекдоти та неймовірні історії про походеньки лісничих.

– І про те, що вони дивувалися, що ще й зарплату платять, що під кожним пеньком стоїть пляшка оковитої, а на дубі кожух висить…

– І про це. З доброї подачі Івана Васильовича вже через вісім місяців я був у нього помічником. І з того часу – тільки вперед. Назад дороги не було. Лісничий Крісілецького лісництва, інженер лісового господарства, головний лісничий об’єднання «Черкасиліс», а з 2004 року – директор Смілянського лісгоспу.

– Таки Сміла судилася. Але ж посада трохи нижча за попередню.

– Зате набагато більше господарської самостійності, можливості розкрити талант організаторський. До речі, з першого дня і по сьогодні вважаю, що справжній керівник просто не має права планувати і виконувати дріб’язкові завдання – треба зуміти покластися на виконавців різних рангів. А стратегом маєш бути сам!

– І яке найперше завдання поставив перед собою призначений директор?

– Боляче було, що господарство переживало період занепаду. Лише одна цифра: середня зарплатня у Смілянському лісгоспі складала 300 гривень, тоді як у Черкаському – 650.

– А на сьогодні?

– 3600 гривень.

– То таки ще й «гроші платять»?

– Таки жартуєте. Так, розумні й мудрі лісівники завжди жили краще за селян-сусідів. Але не було у них ніколи палаців, крутезних автомобілів. Хоча сьогодні майстер лісу за місяць може і шість тисяч гривень заробити. А анекдоти та історії про гру в карти на ліс – у минулому. Сьогодні майстер лісу – не злодійкуватий неосвічений сільський дядько. Підприємство укомплектоване на 100 відсотків спеціалістами з фаховою освітою, половина з яких – вищою. Так що 36,7 тисячі гектарів лісу в надійних руках. До речі, що таке ліс у вашому розумінні?

– Ну, всі-всі лісові зелені насадження.

– То ж і воно, що то насадження. А ліс – це високопродуктивні насадження. Високопродуктивними вважаються з головною породою – дуб черешатий, сосна звичайна, ясен, липа. І треба мати не менше тисячі таких дерев на гектар, щоб ліс називався лісом.

- А решта – сміття?

– Не кажіть так. А ще інші породи йдуть на щепу, на випалення деревного вугілля. Добре, що хімія взяла на себе роль замінника живиці, поташу, оцтової кислоти. Ліс же найперше стоїть на сторожі здоров\'я людини, не тільки тієї, яка його вирощує і доглядає. Ви звернули увагу, що на автомобільних трасах, які пролягають через ліс, облаштовані рекреаційні місця для відпочинку.

– Бажано тільки після себе прибирати сміття і не залишати непогашених вогнищ.

– Ваше зауваження резонне. До речі, наше завдання – не тільки вирубувати ліс, а й відтворювати його. Змінилася стратегія. Якщо раніше у лісу відвойовували площі й сіяли там сорго, то тепер заліснюємо кожний вільний квадратний метр. І піднімаються ліси. Вже не для себе, а для нащадків. З 21 березня по 21 квітня в Україні оголошено місячник лісу. Тож і на Черкащині представники державної влади, місцевого самоврядування, молодь – та всі небайдужі можуть взяти в ньому участь.

– Той достоїн людської любові, хто живе й працює для століть.

– Мудро сказано. Бо й ми сосну рубаємо в 90-100 років, а дуб – у 130. А правило у нас золоте: зрубав одне дерево - посади два. Садити ж треба вміти. Побував я, приміром, у Польщі. Побачив і Варшаву, і Краків. Але не це важливо. А те, що запозичив у польських колег технологію вирощування саджанців дуба. Тепер кабани не виривають жолудів, знищуючи майбутнього велетня лісу.

– До речі, про тих кабанів. Кажуть, що їх винищено до ноги.

– Казали. Говорив я про стратегію? Так от, завдяки їй у наших лісництвах відтворено поголів\'я не тільки диких кабанів, а й кіз, оленів.

– Є де розгулятися мисливцям. А вони ж як допадуться...

– Розумію вашу тривогу. Але ж споконвіку полювання – промисел багатих. Де ви бачили бідаря, який має рушницю за півтори-дві тисячі гривень? Вони теж «полюють», заганяючи здобич під рушницю мисливця. А якщо й підесірий» щось вполювати, то щоб нагодувати себе і сім\'ю.

– А браконьєр?

– О, це лиха личина. Він стріляє, щоб задовольнити свою хижу суть. Йому приємно, що від його пострілів гинуть беззахисні лісові мешканці. Браконьєр не полює, а вбиває. Я не глибоко віруючий, та й не безбожник, але переконаний, що того, хто нашкодив природі, буде обов\'язково покарано. А хто робить паскудство людям – тим паче. Отут і треба поставити йому надійний заслін. Полювання ж має поповнювати державну казну.

– Як і штрафи за самовільну вирубку?

– На жаль, таке явище не викорінене. Але одна чи три тисячі штрафу лише за одну деревину – мало хто добровільно піде на такі витрати.

– Не важко постійно ходити у передовиках? Колектив смілянських лісівників як не перший, то другий серед інших лісгоспів.

– Змінилася сама суть «передовика». Звісно, що виробничі показники відіграють роль, але не головну. Для мене важливо, щоб наші працівники завдяки роботі краще жили. А керівництво готове їх славити. Для цього у районних газетах (лісгосп адміністративно розташований у Смілянському та Городищенському районах) видаємо сторінки «Лісові вісті». Та що говорити – маємо арсенал заохочень.

– Завершуючи розмову, не можна не обійти той факт, що Юрія Сегеду вважають філантропом.

– Та й слово ж таке вигадали! Залишки стадіону «Авангард» узяли під свою опіку, полагодили критий зал, створили нове футбольне поле. До речі, не зачинив ворота на замок – усі охочі можуть на ньому займатися фізкультурою і спортом.

– А футбольний клуб «Явір» 2010 року став третім у чемпіонаті області. Однак торік виступав у нижчому дивізіоні. Що з ним?

– Це тема окремої розмови.

– Ловлю на слові.

– Нині наш клуб працює з дітьми.

–Так, як і в лісі, потрібно вирощувати високопродуктивну зміну?

– Саме так. І успіхи вже є. Цього року повернулися з Горлівки юні яворівці призерами. А в 2010 році були чемпіонами України з футзалу.

– Останній штрих: Юрій Сегеда – депутат обласної ради. Не зайва це ноша?

– Хіба може служіння людям бути тягарем?

– Що ж, ви справжній стратег.

Леонід Туменко, «Молодь Черкащини», №13, 28 березня 2012 року