«Мені щастило на розумних і добрих людей. То й сам маю бути таким»
19 червня 2013, 12:17
Леонід Туменко, «Молодь Черкащини», №25, 19 червня 2013 року
Розмови (а це загалом справжня правда) про занепад сільськогосподарського виробництва вже й оскому набили. І як добре, що на загальному сірому тлі з\'явилися і діють сучасні підприємства. Це ті, які, зберігши хліборобські традиції, впроваджують інноваційні технології, зуміли піднятись до світового рівня виробництва. Серед таких на Черкащині ТОВ «АгроРось», що господарює на землях Корсунь-Шевченківського та Звенигородського районів. Рушієм товариства є агроном за освітою, глибокий знавець землі й людей, керівник за покликанням Петро Євич. На переконання Петра Петровича, йому впродовж життя щастило на розумних і добрих людей. А ще у нього глибоке і міцне селянське коріння.
– Петре Петровичу, рід Євичів відомий, розкажіть про його родоначальників.
Весь наш рід, його коріння породила Черкащина. Для мене це справді земля батьків, дідів, прадідів. З ди¬тинства я знав, що моє життя буде пов\'язане із сільським господарством. Народився у мальовничому селі Багва, що на Маньківщині. Мій дід – Григорій Карпович – коваль, учасник трьох воєн. Тут закопана пуповина і мого батька Петра Івановича, теж фронтовика. Черкащани знають його як успішного керівника колгоспу «Авангард» Жашківського району, який він очолював 30 років, а село Вороне, розбудо¬ване у ті часи, і нині серед кращих у районі. Працю батька було поціновано двома орденами Леніна, іншими багатьма нагородами. Колишній керівник області Іван Лутак часто приїжджав до батька, аби вивірити задуми щодо подальшого розвитку агропромислового комплексу області.
– А ви не почувалися маніжним «синком голови» серед своїх ровесників?
– Скільки себе пам\'ятаю, літні канікули мої проходили на роботі у колгоспі. З першого класу вмів стригти овець, підлітком вантажив зерно на машини. Дуженьких туди брали. А з шостого класу я уже працював причіплювачем на тракторі Т-74. Багато взяв я і від свого дідуся. Він не раз казав: «Навчись, синку, ремеслу коваля, ніколи не пропадеш, щодня будеш потрібен людям». І я вчився робити потрібні речі з металу. І зараз, якщо треба – відтягну до борони зуба. А ще ж удома був великий город.
– Але ж своє майбутнє вам не уявлялося з вилами?
А треба і з ними походити. Батько мене було поставив ще й до коней, щоб знав, як їх запрягти, як силосу навантажити, як підводу заповнену перекинути. Роздавав і корми тваринам на фермі. Так що вибір мій Уманського сільгоспінституту був цілком усвідомленим. На той час цей навчальний заклад вирізнявся в Україні потужними кадрами. Вчились ми одночасно із Героєм Соціалістичної Праці Омеляном Никоновичем Парубком, тільки він на заочному, а я на стаціонарі. Пригадую його приїзд у Вороне у 1972 році після фестивалю молоді та студентів у Москві, подружився він там із Олімпійським чемпіоном, борцем вільного стилю Олександром Медведем, яким ми, тодішні старшокласники, дуже захоплювались. Після цього візиту наша учнівська виробнича бригада стала кращою в районі, бо багато учнів вирішили стати послідовника¬ми Парубка. З тих пір він і досі мій учитель, і як колись гарно називали таких людей – мій наставник.
– А після інституту якими були щаблі професійного зростання?
– Відслужив, як і всі, армію, працював агрономом-насіннєводом, а потім головним агрономом у Баштечках у колгоспі, де тоді трудився Омелян Никонович.
Отак зійшлись наші долі. Кадри у Баштечках були як на підбір – розумні, сильні, і не тільки керівники, а й механізатори. Над ними контролера, а тим більше погонича не потрібно було. І досі згадую ту школу із вдячністю. Щастило мені і на керівників, і на вчителів. Фахівцем став завдяки Івану Федоровичу Романюку, головному агроному Жашківського райсільгоспуправління. Вдячний і Антонові Івановичу Бовсуновському, Герою Соціалістичної Праці.
– А в Корсунь-Шевченківський як завіяло?
– По службі занесло у 1982 році – так і залишився тут, а після 30 років проживання вважаю себе корінним корсунцем. Свого часу очолював районну комсомольську організацію, організував змагання, зокрема молодих механізаторів з оранки. А потім була філія агрофірми «Зоря», яку на Черкащині очолював Сергій Терещук. Це було продовження у центральній Україні досвіду агрофірми з вирощування насіння кукурудзи із Рівненщини, якою керував двічі Герой Соціалістичної Праці Володимир Антонович Плютинський. Велична постать. Очолюване Сергієм Терещуком підприємство взялося за впровадження передових технологій на Черкащині. Людина він творча і любить но¬винки, завжди у пошуку. їздив навіть у США вивчати досвід. Мені доручили агрономічну службу по Корсунь-Шевченківському і Городищенському районах. Згодом відчув, що можу вести самостійну справу, і зайнявся захистом рослин.
– Ви тепер не менш знаний керівник фірми. Яким же за вашими критеріями має бути сучасний керівник?
– Найперше, некорисливим, ні мій батько, ні Парубок, ні я особисто, ні той же Лутак маєтків собі не зводили. Живу у будинку ще 1967 року, який нічим не виділяється з-поміж інших. Друге, важливо робити добро для людей. У Квітках збудував церкву, багато зробили для благоустрою села. Та головне, люди мають роботу та достойну платню за неї. Дбаємо і про їхні духовні потреби. Художня самодіяльність села Квіток одна із кращих в області.
– Вас учили багато достойних людей, як же ви навчаєте тих, хто йде слідом?
– Проводити навчання запрошуємо найкращих науковців, визнаних керівників-аграрників. Мілутин Недилькович – представник компанії «Піонер» – особисто ділився досвідом впровадження нових технологій у насінництві. Джордж Райф – провідний у світі фахівець з кукурудзи – теж побував у нас.
– Читачам цікаво, в чому ж полягає ваше ноу-хау?
– Вітчизняні технології захисту рослин були відсталими. Ставку робили на агротехніку. Там, де ґрунтові води глибоко, механічне знищення бур’янів висушує грунт, і від цього недоодержували належних урожаїв. Нова ідея полягала в тому, щоб знищувати той же бур’ян, не розпушуючи землю, зберігаючи вологу. Рослина – це живий організм, і коли поруч осот, мишій, щириця, вони шиплять їй: задушимо, заберемо твою поживу. І цих паразитів треба прибирати, хоч вони підступні і своє насіння закладають у грунт на довгі роки.
– Коли народилась «Агро-Рось»?
– У 1994 році, незабаром ви¬повниться вже 20 років. Нелегкі це були кроки становлення. А зараз маємо потужний агроцентр, п’ять тисяч гектарів землі обробляємо. Пропонуємо найкращі технології насінництва для всієї України. У нас шикарні сорти пшениці вітчизняної й закордонної селекцій. Якщо образно, то німецькі, французькі пшениці прирівнюються за класом, якістю до «Мерседеса». В Україні є теж класні сорти, але вони потребують доопрацювання, відшліфування. Попитом користується сорт пшениці нашого земляка академіка Володими¬ра Моргуна. Він і назву їй дав «Чигиринка».
– І насамкінець про результати...
– Це те, заради чого трудимось. Торік озимої пшениці намолотили з гектара 76,6 центнера, ячменю – по 60,2, гороху – 31,2, кукурудзи – 106,8 центнера. Урожай з цукрових буряків у заліковій вазі становив 704,7 центнера з гектара.
– Вражає. Дай Боже вам і всім трудівникам щедрого колосу і в нинішньому році. Але знову до поля. Урожай нинішній грунтується на здобутому.
– А здобутки вагомі. Торік порадували СТОВ «Агрофірма АгроРось» усі культури. Озимої пшениці намолотили з гектара по 76,6 центнера, ячменю – по 60,2, гороху – 31,2, кукурудзи – 106,8 центнера. Урожай цукрових буряків також видався непоганим: у заліковій вазі 704,7 центнера на гектарі.
– Запорукою успіху стало...
– СТОВ «Агрофірма АгроРось» спеціалізується на вирощуванні насіння різних культур, а це накладає на нас особливу відповідальність. Завдяки ТОВ «АгроРось» у нас є можливість вибору найбільш ефективних засобів захисту рослин, якісних міндобрив, стимуляторів росту. Все це й використовуємо, щоб одержати високоякісне насіння озимої і ярої пшениць, гороху, озимого і ярого ячменю, сої, багаторічних трав. На власному заводі зерно калібруємо, доводимо до необхідних посівних кондицій.
– А як справи на фермах?
– Відродження тваринницької галузі для України набуло стратегічного значення. Відродилося життя і на колишній колгоспній свинофермі. Зараз тут утримуємо 75 свиноматок, а загалом поголів’я довели до тисячі. Досягни досить високої продуктивності тварин. Ферма стане племінним репродуктором.
– Ось-ось у жнивну загінку. Сподіваєтесь?
– Не тільки сподіваємось, а робимо все, щоб з божого благословення земля родила щедро, а люди були щасливими.
Розмови (а це загалом справжня правда) про занепад сільськогосподарського виробництва вже й оскому набили. І як добре, що на загальному сірому тлі з\'явилися і діють сучасні підприємства. Це ті, які, зберігши хліборобські традиції, впроваджують інноваційні технології, зуміли піднятись до світового рівня виробництва. Серед таких на Черкащині ТОВ «АгроРось», що господарює на землях Корсунь-Шевченківського та Звенигородського районів. Рушієм товариства є агроном за освітою, глибокий знавець землі й людей, керівник за покликанням Петро Євич. На переконання Петра Петровича, йому впродовж життя щастило на розумних і добрих людей. А ще у нього глибоке і міцне селянське коріння.
– Петре Петровичу, рід Євичів відомий, розкажіть про його родоначальників.
Весь наш рід, його коріння породила Черкащина. Для мене це справді земля батьків, дідів, прадідів. З ди¬тинства я знав, що моє життя буде пов\'язане із сільським господарством. Народився у мальовничому селі Багва, що на Маньківщині. Мій дід – Григорій Карпович – коваль, учасник трьох воєн. Тут закопана пуповина і мого батька Петра Івановича, теж фронтовика. Черкащани знають його як успішного керівника колгоспу «Авангард» Жашківського району, який він очолював 30 років, а село Вороне, розбудо¬ване у ті часи, і нині серед кращих у районі. Працю батька було поціновано двома орденами Леніна, іншими багатьма нагородами. Колишній керівник області Іван Лутак часто приїжджав до батька, аби вивірити задуми щодо подальшого розвитку агропромислового комплексу області.
– А ви не почувалися маніжним «синком голови» серед своїх ровесників?
– Скільки себе пам\'ятаю, літні канікули мої проходили на роботі у колгоспі. З першого класу вмів стригти овець, підлітком вантажив зерно на машини. Дуженьких туди брали. А з шостого класу я уже працював причіплювачем на тракторі Т-74. Багато взяв я і від свого дідуся. Він не раз казав: «Навчись, синку, ремеслу коваля, ніколи не пропадеш, щодня будеш потрібен людям». І я вчився робити потрібні речі з металу. І зараз, якщо треба – відтягну до борони зуба. А ще ж удома був великий город.
– Але ж своє майбутнє вам не уявлялося з вилами?
А треба і з ними походити. Батько мене було поставив ще й до коней, щоб знав, як їх запрягти, як силосу навантажити, як підводу заповнену перекинути. Роздавав і корми тваринам на фермі. Так що вибір мій Уманського сільгоспінституту був цілком усвідомленим. На той час цей навчальний заклад вирізнявся в Україні потужними кадрами. Вчились ми одночасно із Героєм Соціалістичної Праці Омеляном Никоновичем Парубком, тільки він на заочному, а я на стаціонарі. Пригадую його приїзд у Вороне у 1972 році після фестивалю молоді та студентів у Москві, подружився він там із Олімпійським чемпіоном, борцем вільного стилю Олександром Медведем, яким ми, тодішні старшокласники, дуже захоплювались. Після цього візиту наша учнівська виробнича бригада стала кращою в районі, бо багато учнів вирішили стати послідовника¬ми Парубка. З тих пір він і досі мій учитель, і як колись гарно називали таких людей – мій наставник.
– А після інституту якими були щаблі професійного зростання?
– Відслужив, як і всі, армію, працював агрономом-насіннєводом, а потім головним агрономом у Баштечках у колгоспі, де тоді трудився Омелян Никонович.
Отак зійшлись наші долі. Кадри у Баштечках були як на підбір – розумні, сильні, і не тільки керівники, а й механізатори. Над ними контролера, а тим більше погонича не потрібно було. І досі згадую ту школу із вдячністю. Щастило мені і на керівників, і на вчителів. Фахівцем став завдяки Івану Федоровичу Романюку, головному агроному Жашківського райсільгоспуправління. Вдячний і Антонові Івановичу Бовсуновському, Герою Соціалістичної Праці.
– А в Корсунь-Шевченківський як завіяло?
– По службі занесло у 1982 році – так і залишився тут, а після 30 років проживання вважаю себе корінним корсунцем. Свого часу очолював районну комсомольську організацію, організував змагання, зокрема молодих механізаторів з оранки. А потім була філія агрофірми «Зоря», яку на Черкащині очолював Сергій Терещук. Це було продовження у центральній Україні досвіду агрофірми з вирощування насіння кукурудзи із Рівненщини, якою керував двічі Герой Соціалістичної Праці Володимир Антонович Плютинський. Велична постать. Очолюване Сергієм Терещуком підприємство взялося за впровадження передових технологій на Черкащині. Людина він творча і любить но¬винки, завжди у пошуку. їздив навіть у США вивчати досвід. Мені доручили агрономічну службу по Корсунь-Шевченківському і Городищенському районах. Згодом відчув, що можу вести самостійну справу, і зайнявся захистом рослин.
– Ви тепер не менш знаний керівник фірми. Яким же за вашими критеріями має бути сучасний керівник?
– Найперше, некорисливим, ні мій батько, ні Парубок, ні я особисто, ні той же Лутак маєтків собі не зводили. Живу у будинку ще 1967 року, який нічим не виділяється з-поміж інших. Друге, важливо робити добро для людей. У Квітках збудував церкву, багато зробили для благоустрою села. Та головне, люди мають роботу та достойну платню за неї. Дбаємо і про їхні духовні потреби. Художня самодіяльність села Квіток одна із кращих в області.
– Вас учили багато достойних людей, як же ви навчаєте тих, хто йде слідом?
– Проводити навчання запрошуємо найкращих науковців, визнаних керівників-аграрників. Мілутин Недилькович – представник компанії «Піонер» – особисто ділився досвідом впровадження нових технологій у насінництві. Джордж Райф – провідний у світі фахівець з кукурудзи – теж побував у нас.
– Читачам цікаво, в чому ж полягає ваше ноу-хау?
– Вітчизняні технології захисту рослин були відсталими. Ставку робили на агротехніку. Там, де ґрунтові води глибоко, механічне знищення бур’янів висушує грунт, і від цього недоодержували належних урожаїв. Нова ідея полягала в тому, щоб знищувати той же бур’ян, не розпушуючи землю, зберігаючи вологу. Рослина – це живий організм, і коли поруч осот, мишій, щириця, вони шиплять їй: задушимо, заберемо твою поживу. І цих паразитів треба прибирати, хоч вони підступні і своє насіння закладають у грунт на довгі роки.
– Коли народилась «Агро-Рось»?
– У 1994 році, незабаром ви¬повниться вже 20 років. Нелегкі це були кроки становлення. А зараз маємо потужний агроцентр, п’ять тисяч гектарів землі обробляємо. Пропонуємо найкращі технології насінництва для всієї України. У нас шикарні сорти пшениці вітчизняної й закордонної селекцій. Якщо образно, то німецькі, французькі пшениці прирівнюються за класом, якістю до «Мерседеса». В Україні є теж класні сорти, але вони потребують доопрацювання, відшліфування. Попитом користується сорт пшениці нашого земляка академіка Володими¬ра Моргуна. Він і назву їй дав «Чигиринка».
– І насамкінець про результати...
– Це те, заради чого трудимось. Торік озимої пшениці намолотили з гектара 76,6 центнера, ячменю – по 60,2, гороху – 31,2, кукурудзи – 106,8 центнера. Урожай з цукрових буряків у заліковій вазі становив 704,7 центнера з гектара.
– Вражає. Дай Боже вам і всім трудівникам щедрого колосу і в нинішньому році. Але знову до поля. Урожай нинішній грунтується на здобутому.
– А здобутки вагомі. Торік порадували СТОВ «Агрофірма АгроРось» усі культури. Озимої пшениці намолотили з гектара по 76,6 центнера, ячменю – по 60,2, гороху – 31,2, кукурудзи – 106,8 центнера. Урожай цукрових буряків також видався непоганим: у заліковій вазі 704,7 центнера на гектарі.
– Запорукою успіху стало...
– СТОВ «Агрофірма АгроРось» спеціалізується на вирощуванні насіння різних культур, а це накладає на нас особливу відповідальність. Завдяки ТОВ «АгроРось» у нас є можливість вибору найбільш ефективних засобів захисту рослин, якісних міндобрив, стимуляторів росту. Все це й використовуємо, щоб одержати високоякісне насіння озимої і ярої пшениць, гороху, озимого і ярого ячменю, сої, багаторічних трав. На власному заводі зерно калібруємо, доводимо до необхідних посівних кондицій.
– А як справи на фермах?
– Відродження тваринницької галузі для України набуло стратегічного значення. Відродилося життя і на колишній колгоспній свинофермі. Зараз тут утримуємо 75 свиноматок, а загалом поголів’я довели до тисячі. Досягни досить високої продуктивності тварин. Ферма стане племінним репродуктором.
– Ось-ось у жнивну загінку. Сподіваєтесь?
– Не тільки сподіваємось, а робимо все, щоб з божого благословення земля родила щедро, а люди були щасливими.