Директор ще й у футбол грає
18 жовтня 2013, 19:48
Валентина Гавришкевич, «Черкаський край», №84, 18 жовтня 2013 року
У директора Золотоніського маслоробного комбінату Владислава Кулініча робочий час розписаний навіть не по годинах – по хвилинах. У керівника великого підприємства й депутата обласної ради – зустрічі, поїздки, засідання, робота безпосередньо на підприємстві – в кабінеті, в цехах, з людьми. На Золотоніський маслокомбінат він прийшов працювати в 1983-му молодим спеціалістом, інженером, тобто 30 років тому, а половину свого трудового стажу працює директором цього підприємства.
Минулого вівторка, 15 жовтня, о 15.30 він мав бути на стадіоні міської дитячо-спортивної школи, де на футбольному полі завершувався фінал турніру між спортивними командами золотоніських міських шкіл, присвячений професійному святу працівників харчової промисловості. Турнір зініційований самим же Владиславом Кулінічем, підприємство якого спонсорує цей спортивний захід, що відбувається вже третю осінь поспіль. На стадіон директор приїхав без запізнення, тож мав змогу особисто поспостерігати за напруженим фіналом гри. Приїхав не з порожніми руками, а з подарунками – наборами м\'ячів для кожної із шести команд-учасниць турніру з усіх міських шкіл. Переможцем турніру, як і торік, стала команда з гімназії імені Скляренка – її футболісти з рахунком 2:0 виграли у футболістів міської школи №3 (які стали другими), а школа №1 завоювала третє місце, капітанам всіх трьох команд директор вручив спеціальні кубки і дипломи, а всім шістьом командам – набори спортінвентаря. Директор до присутніх юнаків звернувся коротко й просто, довірливо й без зайвої патетики. Закликав займатися спортом і працювати над собою, працювати, щоб досягти запланованого в житті. Вони можуть приходити працювати й на його підприємство.
— А ви сам яким видом спорту захоплюєтеся? Теж футболом? – при нагоді експромтом я взяла в директора коротеньке інтерв\'ю.
— Різними видами. Грав і в футбол, і у волейбол, і в баскетбол й за честь школи, за честь інституту й військової частини, потім – заводу. Досі не цураюся спорту. Щойно запрошував спортсменів-старшокласників і вас запрошую на наш футбольний матч, що відбудеться в неділю, 20 жовтня, на Золотойіському районному стадіоні «Колос» о 12-ій годині дня, буде матч між командою ветеранів маслокомбінату й командою молодих працівників, присвячений нашому професійному святу харчовиків. Поєдинок обіцяє бути напруженим, бо молодим ще не вдавалося покласти на лопатки «стариків». Я теж гратиму. Шкодую, що не стоятиме на воротах наш незмінний воротар Володимир Посохов, бо трохи прихворів. Йому 62, а чоловік не пориває зі спортом.
— А яка найсвіжіша новина на Золотоніському маслоробному комбінаті, якої за межами підприємства ще не знають, так би мовити, з уст директора й до професійного свята харчовиків?
— Щойно запустили після реконструкції нову компресорну, яка тепер працює тільки на фреоні. Аміак із заводу прибрали, буквально вчора вивезли. Було його 10 тонн, не утилізували, а продали, відразу на нього й покупці знайшлися. Гадаю, тепер з нас знімуть категорію небезпечного підприємства. Нова компресорна – за останнім словом техніки, автоматизована й комп\'ютеризована, ідеальні умови праці. В реконструкцію компресорної ми інвестували близько 10 мільйонів гривень. Тобто такі інвестиції вніс «Молочний альянс», до складу якого входить і наш комбінат. Для розвитку своїх заводів він виділяє до 150 мільйонів гривень на рік. Нам мали виділити 30 мільйонів і ці кошти ми вже отримали. Ще стільки ж отримали, бо в грудні маємо ввести в дію найпотужнішу в Україні, а може і в Європі лінію демінерапізації сироватки. Суха сироватка по доходах навіть прибутковіша від сирів. На таку сироватку великий попит, ринок на неї чекає. Але це я вам проговорився про наступну нашу новину, якою ми тепер живемо.
— А що, наш український, тобто ваш твердий сир марки «Златокрай», за кордоном, зокрема в Росії, споживачам не до смаку? Адже, мабуть, кожен чув про «сирні війни».
— Не споживачі, а політики крутять носом. Наш сир росіяни беруть з великим задоволенням. Україна туди постачає до 80 тисяч тонн сиру. Наш маслокомбінат на Росію щомісяця відвантажує 700-800 тонн сиру. Для зберігання й доставки сиру в нас є всі умови – новий холодильник для зберігання й дозрівання сирів пару років тому введений у дію.
— Із введенням нової компресорної в дію можливо когось із працівників комбінату чекає скорочення?
— Деякі посади вивільнено, але працівникам на підприємстві знайдеться робота. Протягом шести останніх років ми нікого не скорочували, кількість працюючих тільки зростає. Зараз на комбінаті 470 працюючих.
— Золотоніський маслоробний комбінат вже кілька років поспіль виступає спонсором різних загальноміських заходів, навчальних закладів. На все це витрачається немало коштів...
— Так, до 100 тисяч гривень на рік. Ми шефствуємо над міською школою №3, допомагали з ремонтом травматологічного відділення районної лікарні. Не забуваю й рідного мені села Іркліїв у Чорнобаївському районі, звідки сам родом – туди в середню школу купили три тенісні столи. Всього не перераховуватиму, щоб не склалося враження, ніби хвалюся. Використані з благодійною метою кошти служать для спільного добра людям, це головне.
У директора Золотоніського маслоробного комбінату Владислава Кулініча робочий час розписаний навіть не по годинах – по хвилинах. У керівника великого підприємства й депутата обласної ради – зустрічі, поїздки, засідання, робота безпосередньо на підприємстві – в кабінеті, в цехах, з людьми. На Золотоніський маслокомбінат він прийшов працювати в 1983-му молодим спеціалістом, інженером, тобто 30 років тому, а половину свого трудового стажу працює директором цього підприємства.
Минулого вівторка, 15 жовтня, о 15.30 він мав бути на стадіоні міської дитячо-спортивної школи, де на футбольному полі завершувався фінал турніру між спортивними командами золотоніських міських шкіл, присвячений професійному святу працівників харчової промисловості. Турнір зініційований самим же Владиславом Кулінічем, підприємство якого спонсорує цей спортивний захід, що відбувається вже третю осінь поспіль. На стадіон директор приїхав без запізнення, тож мав змогу особисто поспостерігати за напруженим фіналом гри. Приїхав не з порожніми руками, а з подарунками – наборами м\'ячів для кожної із шести команд-учасниць турніру з усіх міських шкіл. Переможцем турніру, як і торік, стала команда з гімназії імені Скляренка – її футболісти з рахунком 2:0 виграли у футболістів міської школи №3 (які стали другими), а школа №1 завоювала третє місце, капітанам всіх трьох команд директор вручив спеціальні кубки і дипломи, а всім шістьом командам – набори спортінвентаря. Директор до присутніх юнаків звернувся коротко й просто, довірливо й без зайвої патетики. Закликав займатися спортом і працювати над собою, працювати, щоб досягти запланованого в житті. Вони можуть приходити працювати й на його підприємство.
— А ви сам яким видом спорту захоплюєтеся? Теж футболом? – при нагоді експромтом я взяла в директора коротеньке інтерв\'ю.
— Різними видами. Грав і в футбол, і у волейбол, і в баскетбол й за честь школи, за честь інституту й військової частини, потім – заводу. Досі не цураюся спорту. Щойно запрошував спортсменів-старшокласників і вас запрошую на наш футбольний матч, що відбудеться в неділю, 20 жовтня, на Золотойіському районному стадіоні «Колос» о 12-ій годині дня, буде матч між командою ветеранів маслокомбінату й командою молодих працівників, присвячений нашому професійному святу харчовиків. Поєдинок обіцяє бути напруженим, бо молодим ще не вдавалося покласти на лопатки «стариків». Я теж гратиму. Шкодую, що не стоятиме на воротах наш незмінний воротар Володимир Посохов, бо трохи прихворів. Йому 62, а чоловік не пориває зі спортом.
— А яка найсвіжіша новина на Золотоніському маслоробному комбінаті, якої за межами підприємства ще не знають, так би мовити, з уст директора й до професійного свята харчовиків?
— Щойно запустили після реконструкції нову компресорну, яка тепер працює тільки на фреоні. Аміак із заводу прибрали, буквально вчора вивезли. Було його 10 тонн, не утилізували, а продали, відразу на нього й покупці знайшлися. Гадаю, тепер з нас знімуть категорію небезпечного підприємства. Нова компресорна – за останнім словом техніки, автоматизована й комп\'ютеризована, ідеальні умови праці. В реконструкцію компресорної ми інвестували близько 10 мільйонів гривень. Тобто такі інвестиції вніс «Молочний альянс», до складу якого входить і наш комбінат. Для розвитку своїх заводів він виділяє до 150 мільйонів гривень на рік. Нам мали виділити 30 мільйонів і ці кошти ми вже отримали. Ще стільки ж отримали, бо в грудні маємо ввести в дію найпотужнішу в Україні, а може і в Європі лінію демінерапізації сироватки. Суха сироватка по доходах навіть прибутковіша від сирів. На таку сироватку великий попит, ринок на неї чекає. Але це я вам проговорився про наступну нашу новину, якою ми тепер живемо.
— А що, наш український, тобто ваш твердий сир марки «Златокрай», за кордоном, зокрема в Росії, споживачам не до смаку? Адже, мабуть, кожен чув про «сирні війни».
— Не споживачі, а політики крутять носом. Наш сир росіяни беруть з великим задоволенням. Україна туди постачає до 80 тисяч тонн сиру. Наш маслокомбінат на Росію щомісяця відвантажує 700-800 тонн сиру. Для зберігання й доставки сиру в нас є всі умови – новий холодильник для зберігання й дозрівання сирів пару років тому введений у дію.
— Із введенням нової компресорної в дію можливо когось із працівників комбінату чекає скорочення?
— Деякі посади вивільнено, але працівникам на підприємстві знайдеться робота. Протягом шести останніх років ми нікого не скорочували, кількість працюючих тільки зростає. Зараз на комбінаті 470 працюючих.
— Золотоніський маслоробний комбінат вже кілька років поспіль виступає спонсором різних загальноміських заходів, навчальних закладів. На все це витрачається немало коштів...
— Так, до 100 тисяч гривень на рік. Ми шефствуємо над міською школою №3, допомагали з ремонтом травматологічного відділення районної лікарні. Не забуваю й рідного мені села Іркліїв у Чорнобаївському районі, звідки сам родом – туди в середню школу купили три тенісні столи. Всього не перераховуватиму, щоб не склалося враження, ніби хвалюся. Використані з благодійною метою кошти служать для спільного добра людям, це головне.