Юрій Лега: «В науку я вклав душу, серце, багато років свого життя»
01 травня 2014, 01:34
«Нова Доба», №32, 30 квітня 2014 року
Юрій Григорович Лега – відома на Черкащині й в Україні людина. Він – доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академії комп\'ютерних наук і систем, академік Української академії наук, заслужений працівник народної освіти України, ректор Черкаського державного технологічного університету. А ще Юрій Григорович – почесний громадянин двох міст: Золотоноші й Черкас, депутат Черкаської обласної ради.
Після приходу до влади Віктора Януковича він став одним із перших членів Партії регіонів на Черкащині. До весни 2013 року Юрій Лега був заступником голови обласної організації партії з ідеологічно-пропагандистської та політичної роботи. З цієї посади пішов за власним бажанням. Як пояснював тоді – щоб зосередитися на університетських справах. Після розстрілу мирних людей на Майдані вийшов із лав партії.
Про те, чому пішов у Партію регіонів, про інформаційну війну проти нього, про роботу й родину – відверто й спілкуємося сьогодні.
– Юрію Григоровичу, кілька останніх років Ви були одним із облич Партії регіонів на Черкащині. Добровільно чи примусово Ви вступили до її лав? Питаємо так, бо знаємо, як воно відбувалося.
– Зі мною зустрівся голова облдержадміністрації Сергій Борисович Тулуб і попросив стати регіоналом. Я сказав, що безпартійний, працюю в обласній раді у фракції Народної партії. Регіонали й народники начебто були союзниками, то чи є сенс у такому переході? Але губернатор запевнив, що то дрібниці, він про все домовиться з керівництвом Народної партії...
– І Ви погодилися. А, може, треба було б сказати рішуче «ні»?
– Звичайно, що погодився. Такими були правила гри. Якби сказав «ні», то після цього навряд чи працював би ректором, на моєму місці вже в 2010 році працювала б інша людина. А кинути колектив напризволяще я не міг, бо відчував перед ним відповідальність. Не хотілося мені покинути почате на півдорозі. Та й, чесно кажучи, ніяких пересторог щодо Партії регіонів тоді я не мав. Справді, були ж чудові гасла: збудуємо нову Черкащину, відродимо реальне виробництво, оздоровимо економіку, почуємо кожну людину...
– Як Ви оцінюєте цей період свого життя?
– Це були дуже складні роки. Як для мене, так і для черкащан, усіх українців. Через призму революції, через загибель людей на Майдані, через анексію Криму, через теперішній безлад у східних областях сьогодні ті роки можуть сприйматися вкрай негативно. Я це добре розумію. Але слід бути об\'єктивним: до Партії регіонів на Черкащині вступило чимало відомих людей. У кожного на те були свої причини. Це була партія демократично обраного Президента. Його програму підтримала більшість виборців. Зрозуміло, що для багатьох керівників членство в партії влади відкривало більші можливості для ефективного вирішення проблем своїх колективів. В опозиції таких можливостей не було...
– В обласній організації Партії регіонів Ви відповідали за ідеологічну роботу. Чи важко було переконувати людей, що в країні настає «покращення»?
– Ні, не важко, адже досягнення справді були. Не будемо згадувати цей період лише в чорних тонах. Музей Шевченка в Каневі зробили? Так, зробили, хоча кінця-краю тому ремонту видно не було. Дороги в Канівському районі до 200-річчя Шевченка теж відремонтували. Упорядкували чимало шевченківських місць по всій області. Сьогодні туди не соромно туристів повезти. Завершили будівництво та ввели в експлуатацію обласну дитячу лікарню. Зараз цим медичним закладом можна тільки пишатися. Незабаром завершиться будівництво обласного перинатального центру. Чого не вдалося зробити, так це по-справжньому зайнятися відновленням виробництва.
– Останнім часом у електронних ЗМІ шириться не дуже приємна для Вас інформація. Зокрема про те, що Ви занадто часто буваєте в закордонних відрядженнях. Вам дорікають за марнотратство, мовляв, толку від тих поїздок небагато. Поясніть, будь ласка, за які кошти здійснюються поїздки й чи є від них толк?
– У середньому я виїжджаю за кордон двічі-тричі на рік. Ці подорожі відбуваються або за грантові кошти, або за рахунок сторони, що запрошує. Нещодавно був у Німеччині й Іспанії. Ця поїздка була здійснена за кошти країн Євросоюзу. До складу нашої делегації входило ще два представники ЧДТУ. Був в Австралії, де вивчав досвід роботи передових університетів. Звісно, подорож до Австралії коштувала дорого. Мені оплатили переліт – 18120 гривень з позабюджетних спонсорських коштів. Решту, за харчування й перебування в країні, я платив сам. Опоненти пишуть, що ректор використав на Австралію 58 тисяч гривень... Це абсолютно не відповідає дійсності. І я можу довести це документально.
А стосовно того, чи є якийсь толк, скажу так: якщо будь-який ректор сидітиме в своєму кабінеті, то як можна рухатися в напрямку європейського університету, прагнути до найкращих зразків європейської освіти, якщо ми Європу в очі не бачили? А краще ж таки один раз побачити на власні очі, ніж сім разів про це прослухати лекцію... Повірте, хто б не був ректором, треба регулярно їздити за кордон, вивчати досвід інших країн і запроваджувати його в себе. Повертаючись додому, я свіжими очима бачу навіть побутові дрібниці. Наприклад, наскільки в нас занедбані... туалети. Ми у себе в ЧДТУ розв\'язуємо ці питання. Зараз у нас туалети вже зовсім не такі, як 10-15 років тому. Європа в освіті починається, даруйте за банальність, і з цього теж. Довелося бачити у закордонних університетах серверні кімнати такого розміру, як у нас лекційні аудиторії. Поки що ми не можемо запровадити в себе такі надпотужні сервери. Але будемо рухатися в цьому напрямку.
– У соцмережах та інших Інтернет-ресурсах пишуть, що у Вас 11 транспортних засобів. Нащо Вам стільки?
– Мені неприємно, що подібна інформація оприлюднюється без перевірки. Чимало людей, не вникаючи в суть, починають вірити в такі нісенітниці. На сьогоднішній день я маю лише одну машину. А кількість машин, якими користувався раніше, менша, ніж пальців на руці. У мене сьогодні є «Мерседес-бенц». Ця машина 2008 року випуску. її я придбав п\'ять років тому. Інших транспортних засобів у мене нема! Щоб довести це всім охочим, днями взяв довідку з обласного ДАІ, де вказано, що в мене лише один автомобіль.
Також писали в пресі, що в мене шість чи вісім хат по області. Теж цілковита маячня! Я спеціально прийшов у інвентарбюро в Черкасах і попросив дати довідку, скільки за Легою Ю.Г. числиться домоволодінь і де вони. Сказали: можемо дати лише по Черкасах і району. Я ж не буду їздити по решті районів із такими дурними проханнями! Чи воно мені оце треба доводити, що немає в мене восьми хат! Пишуть ще, буцімто в мене є заправки в Золотоніському районі. Де мені на цю тему брати довідку? В мене у власності, виявляється, є магазин у Ганновері, є Чорнобаївська птахофабрика. Я ж не можу на все це взяти довідки! Розумію, кому такі наклепи сьогодні вигідні.
– До слова, Юрію Григоровичу, а де Ви проживаєте? Скільки у Вас помешкань?
– Я живу в другому шлюбі з Ольгою Степанівною Міклушко – черкащанкою, вчителькою Черкаської загальноосвітньої школи №17. У нас двоє діток: син Антон, якому 6 років, і донька Настя, якій 3,5 року. Живемо на 8 поверсі в квартирі навпроти облспоживспілки, недалечко від центру міста. Будуємо в Царському селі, як тепер його називають, невеличкий будиночок. Уже звели стіни, накрили дах. На це будівництво взяв 400 тисяч гривень кредиту, віддав під заставу свою квартиру – оцю, де малеча живе. Хочемо весняно-літньо-осінній сезон проводити разом недалеко від води, на природі. Якщо говорити про дачу, то в Хвилівці під Золотоношею ми купили років шість тому недобудовану хату. Теж потрошку її добудовуємо. Оце й усі мої маєтності. З першою родиною також підтримую дружні стосунки.
– Чи не зашкодила партійна робота Вашій науковій діяльності?
– Партії при владі змінюються, а для мене на першому місці завжди було забезпечення нормальної роботи університету, безвідносно до політичної кон\'юнктури. В університет я вклав душу, серце, багато років свого життя. Скажу так: із людьми, які тут працюють, нам вдалося зробити якісний університет. І це не моя думка – так вважають чимало науковців, які побували в наших стінах останніми роками. Пригадайте, ще зовсім недавно тут був звичайний філіал Київського політехнічного інституту.
Найближчим часом ми збираємося відкрити нові спеціальності. Я переконаний, що влада, яка прийшла, буде займатися розвитком виробництва. ЧДТУ має готувати спеціалістів для сучасних підприємств, які будуть виробляти реальний український ВВП. Знаю, що так воно й буде, і мрію докласти до цього всіх зусиль, на які здатний.
Юрій Григорович Лега – відома на Черкащині й в Україні людина. Він – доктор технічних наук, професор, академік Міжнародної академії комп\'ютерних наук і систем, академік Української академії наук, заслужений працівник народної освіти України, ректор Черкаського державного технологічного університету. А ще Юрій Григорович – почесний громадянин двох міст: Золотоноші й Черкас, депутат Черкаської обласної ради.
Після приходу до влади Віктора Януковича він став одним із перших членів Партії регіонів на Черкащині. До весни 2013 року Юрій Лега був заступником голови обласної організації партії з ідеологічно-пропагандистської та політичної роботи. З цієї посади пішов за власним бажанням. Як пояснював тоді – щоб зосередитися на університетських справах. Після розстрілу мирних людей на Майдані вийшов із лав партії.
Про те, чому пішов у Партію регіонів, про інформаційну війну проти нього, про роботу й родину – відверто й спілкуємося сьогодні.
– Юрію Григоровичу, кілька останніх років Ви були одним із облич Партії регіонів на Черкащині. Добровільно чи примусово Ви вступили до її лав? Питаємо так, бо знаємо, як воно відбувалося.
– Зі мною зустрівся голова облдержадміністрації Сергій Борисович Тулуб і попросив стати регіоналом. Я сказав, що безпартійний, працюю в обласній раді у фракції Народної партії. Регіонали й народники начебто були союзниками, то чи є сенс у такому переході? Але губернатор запевнив, що то дрібниці, він про все домовиться з керівництвом Народної партії...
– І Ви погодилися. А, може, треба було б сказати рішуче «ні»?
– Звичайно, що погодився. Такими були правила гри. Якби сказав «ні», то після цього навряд чи працював би ректором, на моєму місці вже в 2010 році працювала б інша людина. А кинути колектив напризволяще я не міг, бо відчував перед ним відповідальність. Не хотілося мені покинути почате на півдорозі. Та й, чесно кажучи, ніяких пересторог щодо Партії регіонів тоді я не мав. Справді, були ж чудові гасла: збудуємо нову Черкащину, відродимо реальне виробництво, оздоровимо економіку, почуємо кожну людину...
– Як Ви оцінюєте цей період свого життя?
– Це були дуже складні роки. Як для мене, так і для черкащан, усіх українців. Через призму революції, через загибель людей на Майдані, через анексію Криму, через теперішній безлад у східних областях сьогодні ті роки можуть сприйматися вкрай негативно. Я це добре розумію. Але слід бути об\'єктивним: до Партії регіонів на Черкащині вступило чимало відомих людей. У кожного на те були свої причини. Це була партія демократично обраного Президента. Його програму підтримала більшість виборців. Зрозуміло, що для багатьох керівників членство в партії влади відкривало більші можливості для ефективного вирішення проблем своїх колективів. В опозиції таких можливостей не було...
– В обласній організації Партії регіонів Ви відповідали за ідеологічну роботу. Чи важко було переконувати людей, що в країні настає «покращення»?
– Ні, не важко, адже досягнення справді були. Не будемо згадувати цей період лише в чорних тонах. Музей Шевченка в Каневі зробили? Так, зробили, хоча кінця-краю тому ремонту видно не було. Дороги в Канівському районі до 200-річчя Шевченка теж відремонтували. Упорядкували чимало шевченківських місць по всій області. Сьогодні туди не соромно туристів повезти. Завершили будівництво та ввели в експлуатацію обласну дитячу лікарню. Зараз цим медичним закладом можна тільки пишатися. Незабаром завершиться будівництво обласного перинатального центру. Чого не вдалося зробити, так це по-справжньому зайнятися відновленням виробництва.
– Останнім часом у електронних ЗМІ шириться не дуже приємна для Вас інформація. Зокрема про те, що Ви занадто часто буваєте в закордонних відрядженнях. Вам дорікають за марнотратство, мовляв, толку від тих поїздок небагато. Поясніть, будь ласка, за які кошти здійснюються поїздки й чи є від них толк?
– У середньому я виїжджаю за кордон двічі-тричі на рік. Ці подорожі відбуваються або за грантові кошти, або за рахунок сторони, що запрошує. Нещодавно був у Німеччині й Іспанії. Ця поїздка була здійснена за кошти країн Євросоюзу. До складу нашої делегації входило ще два представники ЧДТУ. Був в Австралії, де вивчав досвід роботи передових університетів. Звісно, подорож до Австралії коштувала дорого. Мені оплатили переліт – 18120 гривень з позабюджетних спонсорських коштів. Решту, за харчування й перебування в країні, я платив сам. Опоненти пишуть, що ректор використав на Австралію 58 тисяч гривень... Це абсолютно не відповідає дійсності. І я можу довести це документально.
А стосовно того, чи є якийсь толк, скажу так: якщо будь-який ректор сидітиме в своєму кабінеті, то як можна рухатися в напрямку європейського університету, прагнути до найкращих зразків європейської освіти, якщо ми Європу в очі не бачили? А краще ж таки один раз побачити на власні очі, ніж сім разів про це прослухати лекцію... Повірте, хто б не був ректором, треба регулярно їздити за кордон, вивчати досвід інших країн і запроваджувати його в себе. Повертаючись додому, я свіжими очима бачу навіть побутові дрібниці. Наприклад, наскільки в нас занедбані... туалети. Ми у себе в ЧДТУ розв\'язуємо ці питання. Зараз у нас туалети вже зовсім не такі, як 10-15 років тому. Європа в освіті починається, даруйте за банальність, і з цього теж. Довелося бачити у закордонних університетах серверні кімнати такого розміру, як у нас лекційні аудиторії. Поки що ми не можемо запровадити в себе такі надпотужні сервери. Але будемо рухатися в цьому напрямку.
– У соцмережах та інших Інтернет-ресурсах пишуть, що у Вас 11 транспортних засобів. Нащо Вам стільки?
– Мені неприємно, що подібна інформація оприлюднюється без перевірки. Чимало людей, не вникаючи в суть, починають вірити в такі нісенітниці. На сьогоднішній день я маю лише одну машину. А кількість машин, якими користувався раніше, менша, ніж пальців на руці. У мене сьогодні є «Мерседес-бенц». Ця машина 2008 року випуску. її я придбав п\'ять років тому. Інших транспортних засобів у мене нема! Щоб довести це всім охочим, днями взяв довідку з обласного ДАІ, де вказано, що в мене лише один автомобіль.
Також писали в пресі, що в мене шість чи вісім хат по області. Теж цілковита маячня! Я спеціально прийшов у інвентарбюро в Черкасах і попросив дати довідку, скільки за Легою Ю.Г. числиться домоволодінь і де вони. Сказали: можемо дати лише по Черкасах і району. Я ж не буду їздити по решті районів із такими дурними проханнями! Чи воно мені оце треба доводити, що немає в мене восьми хат! Пишуть ще, буцімто в мене є заправки в Золотоніському районі. Де мені на цю тему брати довідку? В мене у власності, виявляється, є магазин у Ганновері, є Чорнобаївська птахофабрика. Я ж не можу на все це взяти довідки! Розумію, кому такі наклепи сьогодні вигідні.
– До слова, Юрію Григоровичу, а де Ви проживаєте? Скільки у Вас помешкань?
– Я живу в другому шлюбі з Ольгою Степанівною Міклушко – черкащанкою, вчителькою Черкаської загальноосвітньої школи №17. У нас двоє діток: син Антон, якому 6 років, і донька Настя, якій 3,5 року. Живемо на 8 поверсі в квартирі навпроти облспоживспілки, недалечко від центру міста. Будуємо в Царському селі, як тепер його називають, невеличкий будиночок. Уже звели стіни, накрили дах. На це будівництво взяв 400 тисяч гривень кредиту, віддав під заставу свою квартиру – оцю, де малеча живе. Хочемо весняно-літньо-осінній сезон проводити разом недалеко від води, на природі. Якщо говорити про дачу, то в Хвилівці під Золотоношею ми купили років шість тому недобудовану хату. Теж потрошку її добудовуємо. Оце й усі мої маєтності. З першою родиною також підтримую дружні стосунки.
– Чи не зашкодила партійна робота Вашій науковій діяльності?
– Партії при владі змінюються, а для мене на першому місці завжди було забезпечення нормальної роботи університету, безвідносно до політичної кон\'юнктури. В університет я вклав душу, серце, багато років свого життя. Скажу так: із людьми, які тут працюють, нам вдалося зробити якісний університет. І це не моя думка – так вважають чимало науковців, які побували в наших стінах останніми роками. Пригадайте, ще зовсім недавно тут був звичайний філіал Київського політехнічного інституту.
Найближчим часом ми збираємося відкрити нові спеціальності. Я переконаний, що влада, яка прийшла, буде займатися розвитком виробництва. ЧДТУ має готувати спеціалістів для сучасних підприємств, які будуть виробляти реальний український ВВП. Знаю, що так воно й буде, і мрію докласти до цього всіх зусиль, на які здатний.