Валентина Коваленко: «З початком роботи Верховної Ради очікуємо поступу реформ»
03 грудня 2014, 14:54
«Черкаський край», №98, 3 грудня 2014 року
Коли ж та реформа?
— Валентино Михайлівно, людей цікавить: доки ж «запрягатимемо» на шляху до реформи самоврядування?
— Відчуваю, що громада напружено чекає посутніх, радикальних кроків влади і налаштована на жорсткий конт¬роль! Голова Верховної Ради Володимир Гройсман декларував, і Президент Петро Порошенко декларує, що в грудні новостворена коаліція проголосить основні сім змін до Конституції України. Вони дадуть зелений шлях, щоб з 1 січня почати кроки реформи самоврядування.
Але й ми не сидимо, склавши руки. Організовуємо семінари для рад і для громади в області, направляємо людей за досвідом до Києва, Вінниці, Львова. Я запропонувала голові облдержадміністрації Юрію Ткаченку провести робочу нараду з сільськими головами. Українська асоціація районних та обласних рад напередодні Дня місцевого самоврядування збирається на засідання розширеного правління заслухати міністра освіти, міністра культури, щоб висловити свої зауваження. Збираємо пропозиції місцевих рад. Зокрема щодо професійно-технічної освіти, щоб фінансування було передане на рівень регіонів. Ми втратили серйозний прошарок робітників-професіоналів. Стоїть питання на порядку денному і щодо суспільного телебачення. Асоціація відстоює місцеве громадське телебачення, місцеві ЗМІ, оскільки громада, щоб бути в курсі подій і ефективно управляти, повинна мати свій інформаційний майданчик.
На жаль, Уряд не завжди дослухається до наших пропозицій. Як от щодо розміру податку, який має залишитися у місцевих рад.
— Про яке співвідношення йдеться? Зараз бюджетне законодавство влаштоване так, що область забезпечує себе на 40 відсотків, решту додає Київ. У тому числі з тих коштів, які зароблені нами і сконцентровані в Києві…
— Наша Асоціація обласних і районних рад пропонує, щоб залишалось 75 відсотків податків.
— Звідки візьмуться в нових громадах ресурси? Якщо об’єднати двох бідних, вони багатшими не стануть.
— Громада створюватиметься не з бідних, а навколо міста чи великого селища. Таким чином об’єднаються людські, природні ресурси (що, зокрема, дозволить акумулювати значні кошти земельного податку). А поряд з цим буде економія коштів на управління, адже скорочується кількість сільрад (замість 5-8 залишається одна). Громада зможе сама визначити необхідну для себе кількість бюджетних установ. Також вона отримає повноваження й фінанси, щоб забезпечувати середню освіту (яка сьогодні є прерогативою району). Зникають адміністративні бар’єри на великій території для бізнесу. Громада вийде на прямі стосунки з держбюджетом і отримуватиме трансферти. За місцевим бюджетом буде закріплено податки, які за своєю природою мають бути стабільними та прив’язаними до території: на землю, нерухомість, на доходи фізичних осіб тощо.
— Грошей буде більше. Але чи не розкрадатимуть їх? Хто контролюватиме?
— Може, й пробуватимуть розкрадати. Бо у нас наскільки вживилася бацила корупції, що все одно шукатимуть лазівок, як узяти фінансові потоки під свій контроль. Але місцева громада обиратиме земляків до ради, з них же й питатиме. Окрім того, обласні держадміністрації будуть перетворені на префектури, які виконуватимуть наглядові й координуючі функції стосовно органів державної влади на територіях. Зокрема здійснюватимуть нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування.
— Жителі сіл налаштовані скептично: очікують, що їх «об’єднають добровільно». І бояться, що малі села, позбавлені сільрад, при цьому занепадуть ще більше. Хто принаймні надаватиме елементарні довідки?
— У кожному селі, де живе понад 50 осіб, буде введено посаду сільського старости, що фактично поверне владу в нинішні понад 15 тисяч сіл України, де вона взагалі не представлена. Якщо в нинішньому районі один рай¬центр, де є якась ділова активність, то після реформи в межах такого району з’явиться ще два-чотири такі центри. Щодо довідок, то більшість із них зараз потрібні для подання в органи влади. Після реформи ці органи перебуватимуть переважно в компетенції громади, а тому надання довідки однієї «контори» для іншої стане непотрібним. А взагалі буде «єдине вікно» з надання адміністративних послуг. У селі роль такого «єдиного вікна» виконуватиме староста.
— Якщо повноваження місцевих держадміністрацій скорочуються, то куди мають подітися їхні працівники?
— Вони зможуть стати працівниками виконавчих органів районних та обласних рад. Бо це принципова відмінність нової системи органів місцевого самоврядування: якщо досі господарюванням у регіонах «заправляли» держадміністрації, то тепер на всіх рівнях, у тому числі районному та обласному, будуть не тільки ради, а й їхні виконавчі органи. Зараз такі є лише в містах. Утво¬рені нові великі громади потребуватимуть працівників для своїх, досить потужних, виконкомів.
«Нам запропонували посидіти на стільці Ангели Меркель»
— Ви їздили у відрядження в Берлін. Яка мета поїздки?
— Побувала там чотири дні, на запрошення Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями (Volksbund Deutsche Kriegsgrberfrsorge). Поїздку оплатила приймаюча сторона.
Німці нам показали, як вони дбають про радянських воїнів. Ми відвідали три цвинтарі, де лежить по кілька тисяч наших солдатів, які брали Берлін. Порядок — ідеальний. Штучних квітів у них немає, цвітуть на клумбах живі. З їхнього бюджету спрямовують кошти на догляд за цими меморіальними комплексами.
Наша українська делегація вперше була окремішно від білоруської й російської. Цьому посприяло наше посольство в Німеччині. Адже росіяни приїхали зі своїм твердим переконанням: Путін в Україні захищає російськомовне населення. А от білоруська делегація почувалася незручно при «старшому братові»…
Загалом на День всенародної скорботи з’їхалися представники понад двадцяти країн. Коли почалась церемонія покладання квітів, нам надали таку можливість у числі перших. У своїх виступах посли західних держав відзначали проєвропейський рух України. Бажали, щоб закінчилася війна.
Це був теплий прийом. Ми привезли німцям подарунки — вишитий рушник, книги про Черкащину.
Відвідали національний архів Німеччини, де зберігається 18 мільйонів справ, тобто на кожного солдата — учасника війни. Німці дуже педантичні, там є дані з самого народження про воїнів, особливо про офіцерів. Зазначено, де їхні поховання у нас в Україні. Я натрапляла на Смілянський, Черкаський райони. В Україні є три основні кладовища німецьких солдатів: Київ, Харків, Кіровоград.
Власне, до Берліна мене запросили тому, що вже років десять Народний союз Німеччини безуспішно просить дозволу перепоховати близько сотні їхніх вояків, які поховані на території Білозірської церкви, що в Черкаському районі (як правило, німці хоронили своїх офіцерів на території церков). Представники союзу вважають, що білозірська громада маніпулює, не дозволяючи перепоховати без певних умов. А союз — організація гуманітарна, небагата.
Аж тепер мені вдалося домовитися. Організували комісію, яка дала б висновок, що дерев’яна церква не буде пошкоджена (захоронення на відстані п’яти метрів від її стін на невеликій глибині — 1,1-1,2 метра. Завезли матеріал для вимощення бруківки: я знайшла спонсорів, і ми доставили плитку на 450 квадратів доріжки навколо церкви, пісок, щебінь. Останки 110-ох німців нарешті викопали. Скоро вони будуть перепоховані на Київському цвинтарі.
— У Берліні ішла мова про війну теперішню в Україні?
— Так, і німці морально нас підтримували. Цікавились: яку вам треба допомогу? Кажу, на забезпечення армії потрібні кошти. А у них запитання наступне: а що ви зробили для викорінення корупції? Справді, вони готові підтримувати фінансово, та бачать схеми, коли в Україні перепродують гуманітарку, спекулюючи на крові співвітчизників. На власні очі бачила, буваючи на Сході: у накладних декларується завищена у кілька разів вартість військового спорядження для наших хлопців. Оця війна, яка йде в Україні, негаразди економічного характеру, оце ярмо корупції, недолугої системи управління лягає тягарем не тільки на нас, а частково і на весь світ.
— Елементи самоврядування вивчали? Нам треба йти до їхніх результатів як через терни до зірок…
— Ми бачили в Берліні споруди зі скла. Це державні установи. Їхня влада демонструє свою відкритість до людей. Доступ громадян до Бундестагу — вільний: люди можуть підніматися в купол і звідти спостерігати, як на першому поверсі засідають депутати (їх 620, представлені обов’язково від кожної громади, пропор¬ційно). Всі вони сидять на звичайних стільцях за столами без жодних пультів для голосування. Голосують руками. Якщо більшість піднятих рук очевидна, рішення приймають навіть не рахуючи. Якщо є питання, депутати виходять у коридор і входять до залу через троє дверей: «так», «ні» та «утримався». І рахують голоси.
Нам запропонували посидіти в кріслі Ангели Меркель. Звичайний собі стілець.
Ще цікаве: ми побували в Бундестазі в неділю, але й вихідного дня працювали фракції. Якщо підготовлений законопроект, депутати дуже оперативно засідають, щоб його обговорити. Така відповідальність перед своїми виборцями.
Коли ж та реформа?
— Валентино Михайлівно, людей цікавить: доки ж «запрягатимемо» на шляху до реформи самоврядування?
— Відчуваю, що громада напружено чекає посутніх, радикальних кроків влади і налаштована на жорсткий конт¬роль! Голова Верховної Ради Володимир Гройсман декларував, і Президент Петро Порошенко декларує, що в грудні новостворена коаліція проголосить основні сім змін до Конституції України. Вони дадуть зелений шлях, щоб з 1 січня почати кроки реформи самоврядування.
Але й ми не сидимо, склавши руки. Організовуємо семінари для рад і для громади в області, направляємо людей за досвідом до Києва, Вінниці, Львова. Я запропонувала голові облдержадміністрації Юрію Ткаченку провести робочу нараду з сільськими головами. Українська асоціація районних та обласних рад напередодні Дня місцевого самоврядування збирається на засідання розширеного правління заслухати міністра освіти, міністра культури, щоб висловити свої зауваження. Збираємо пропозиції місцевих рад. Зокрема щодо професійно-технічної освіти, щоб фінансування було передане на рівень регіонів. Ми втратили серйозний прошарок робітників-професіоналів. Стоїть питання на порядку денному і щодо суспільного телебачення. Асоціація відстоює місцеве громадське телебачення, місцеві ЗМІ, оскільки громада, щоб бути в курсі подій і ефективно управляти, повинна мати свій інформаційний майданчик.
На жаль, Уряд не завжди дослухається до наших пропозицій. Як от щодо розміру податку, який має залишитися у місцевих рад.
— Про яке співвідношення йдеться? Зараз бюджетне законодавство влаштоване так, що область забезпечує себе на 40 відсотків, решту додає Київ. У тому числі з тих коштів, які зароблені нами і сконцентровані в Києві…
— Наша Асоціація обласних і районних рад пропонує, щоб залишалось 75 відсотків податків.
— Звідки візьмуться в нових громадах ресурси? Якщо об’єднати двох бідних, вони багатшими не стануть.
— Громада створюватиметься не з бідних, а навколо міста чи великого селища. Таким чином об’єднаються людські, природні ресурси (що, зокрема, дозволить акумулювати значні кошти земельного податку). А поряд з цим буде економія коштів на управління, адже скорочується кількість сільрад (замість 5-8 залишається одна). Громада зможе сама визначити необхідну для себе кількість бюджетних установ. Також вона отримає повноваження й фінанси, щоб забезпечувати середню освіту (яка сьогодні є прерогативою району). Зникають адміністративні бар’єри на великій території для бізнесу. Громада вийде на прямі стосунки з держбюджетом і отримуватиме трансферти. За місцевим бюджетом буде закріплено податки, які за своєю природою мають бути стабільними та прив’язаними до території: на землю, нерухомість, на доходи фізичних осіб тощо.
— Грошей буде більше. Але чи не розкрадатимуть їх? Хто контролюватиме?
— Може, й пробуватимуть розкрадати. Бо у нас наскільки вживилася бацила корупції, що все одно шукатимуть лазівок, як узяти фінансові потоки під свій контроль. Але місцева громада обиратиме земляків до ради, з них же й питатиме. Окрім того, обласні держадміністрації будуть перетворені на префектури, які виконуватимуть наглядові й координуючі функції стосовно органів державної влади на територіях. Зокрема здійснюватимуть нагляд за законністю рішень органів місцевого самоврядування.
— Жителі сіл налаштовані скептично: очікують, що їх «об’єднають добровільно». І бояться, що малі села, позбавлені сільрад, при цьому занепадуть ще більше. Хто принаймні надаватиме елементарні довідки?
— У кожному селі, де живе понад 50 осіб, буде введено посаду сільського старости, що фактично поверне владу в нинішні понад 15 тисяч сіл України, де вона взагалі не представлена. Якщо в нинішньому районі один рай¬центр, де є якась ділова активність, то після реформи в межах такого району з’явиться ще два-чотири такі центри. Щодо довідок, то більшість із них зараз потрібні для подання в органи влади. Після реформи ці органи перебуватимуть переважно в компетенції громади, а тому надання довідки однієї «контори» для іншої стане непотрібним. А взагалі буде «єдине вікно» з надання адміністративних послуг. У селі роль такого «єдиного вікна» виконуватиме староста.
— Якщо повноваження місцевих держадміністрацій скорочуються, то куди мають подітися їхні працівники?
— Вони зможуть стати працівниками виконавчих органів районних та обласних рад. Бо це принципова відмінність нової системи органів місцевого самоврядування: якщо досі господарюванням у регіонах «заправляли» держадміністрації, то тепер на всіх рівнях, у тому числі районному та обласному, будуть не тільки ради, а й їхні виконавчі органи. Зараз такі є лише в містах. Утво¬рені нові великі громади потребуватимуть працівників для своїх, досить потужних, виконкомів.
«Нам запропонували посидіти на стільці Ангели Меркель»
— Ви їздили у відрядження в Берлін. Яка мета поїздки?
— Побувала там чотири дні, на запрошення Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями (Volksbund Deutsche Kriegsgrberfrsorge). Поїздку оплатила приймаюча сторона.
Німці нам показали, як вони дбають про радянських воїнів. Ми відвідали три цвинтарі, де лежить по кілька тисяч наших солдатів, які брали Берлін. Порядок — ідеальний. Штучних квітів у них немає, цвітуть на клумбах живі. З їхнього бюджету спрямовують кошти на догляд за цими меморіальними комплексами.
Наша українська делегація вперше була окремішно від білоруської й російської. Цьому посприяло наше посольство в Німеччині. Адже росіяни приїхали зі своїм твердим переконанням: Путін в Україні захищає російськомовне населення. А от білоруська делегація почувалася незручно при «старшому братові»…
Загалом на День всенародної скорботи з’їхалися представники понад двадцяти країн. Коли почалась церемонія покладання квітів, нам надали таку можливість у числі перших. У своїх виступах посли західних держав відзначали проєвропейський рух України. Бажали, щоб закінчилася війна.
Це був теплий прийом. Ми привезли німцям подарунки — вишитий рушник, книги про Черкащину.
Відвідали національний архів Німеччини, де зберігається 18 мільйонів справ, тобто на кожного солдата — учасника війни. Німці дуже педантичні, там є дані з самого народження про воїнів, особливо про офіцерів. Зазначено, де їхні поховання у нас в Україні. Я натрапляла на Смілянський, Черкаський райони. В Україні є три основні кладовища німецьких солдатів: Київ, Харків, Кіровоград.
Власне, до Берліна мене запросили тому, що вже років десять Народний союз Німеччини безуспішно просить дозволу перепоховати близько сотні їхніх вояків, які поховані на території Білозірської церкви, що в Черкаському районі (як правило, німці хоронили своїх офіцерів на території церков). Представники союзу вважають, що білозірська громада маніпулює, не дозволяючи перепоховати без певних умов. А союз — організація гуманітарна, небагата.
Аж тепер мені вдалося домовитися. Організували комісію, яка дала б висновок, що дерев’яна церква не буде пошкоджена (захоронення на відстані п’яти метрів від її стін на невеликій глибині — 1,1-1,2 метра. Завезли матеріал для вимощення бруківки: я знайшла спонсорів, і ми доставили плитку на 450 квадратів доріжки навколо церкви, пісок, щебінь. Останки 110-ох німців нарешті викопали. Скоро вони будуть перепоховані на Київському цвинтарі.
— У Берліні ішла мова про війну теперішню в Україні?
— Так, і німці морально нас підтримували. Цікавились: яку вам треба допомогу? Кажу, на забезпечення армії потрібні кошти. А у них запитання наступне: а що ви зробили для викорінення корупції? Справді, вони готові підтримувати фінансово, та бачать схеми, коли в Україні перепродують гуманітарку, спекулюючи на крові співвітчизників. На власні очі бачила, буваючи на Сході: у накладних декларується завищена у кілька разів вартість військового спорядження для наших хлопців. Оця війна, яка йде в Україні, негаразди економічного характеру, оце ярмо корупції, недолугої системи управління лягає тягарем не тільки на нас, а частково і на весь світ.
— Елементи самоврядування вивчали? Нам треба йти до їхніх результатів як через терни до зірок…
— Ми бачили в Берліні споруди зі скла. Це державні установи. Їхня влада демонструє свою відкритість до людей. Доступ громадян до Бундестагу — вільний: люди можуть підніматися в купол і звідти спостерігати, як на першому поверсі засідають депутати (їх 620, представлені обов’язково від кожної громади, пропор¬ційно). Всі вони сидять на звичайних стільцях за столами без жодних пультів для голосування. Голосують руками. Якщо більшість піднятих рук очевидна, рішення приймають навіть не рахуючи. Якщо є питання, депутати виходять у коридор і входять до залу через троє дверей: «так», «ні» та «утримався». І рахують голоси.
Нам запропонували посидіти в кріслі Ангели Меркель. Звичайний собі стілець.
Ще цікаве: ми побували в Бундестазі в неділю, але й вихідного дня працювали фракції. Якщо підготовлений законопроект, депутати дуже оперативно засідають, щоб його обговорити. Така відповідальність перед своїми виборцями.