За кожним зверненням – людська проблема
05 грудня 2014, 17:03
Ганна Шквар, «Черкаський край», № 98, 5 грудня 2014 року
Застати депутата обласної ради Івана Гретченка в його кабінеті голови обласної організації Товариства Червоного Хреста — справа проблематична, навіть малореальна. Настільки він затребуваний, бо ж не секрет, що чимало клопотів у медичному обслуговуванні населення мало-помалу саме ця організація добровільно взяла на свої плечі й тягне цього воза доволі успішно.
Хоча в обласному депутатському корпусі Іван Іванович є секретарем комісії з питань праці та соціального захисту населення, але саме до нього йдуть виборці Чигиринського району, коли йдеться про необхідність провести кваліфіковану медичну консультацію, надати суттєву допомогу комусь із них.
Із медицини на селі й почалася наша розмова із депутатом Іваном Гретченком, за першим фахом медиком.
— Отже, на ваш погляд, чи може вважатися не задовільним, а сучасним надання медичних послуг жителям села?
— Насамперед говоритиму про Чигиринський район, жителі якого виявили мені високе довір’я, бо обрали по мажоритарному округу своїм депутатом, про що я ніколи не забуваю і прагну довести своїм виборцям, що вони таки не помилилися. Давайте звернемося до конкретних прикладів. Під час особистих прийомів, які я веду регулярно, за певним графіком, на жаль, змушений констатувати: явно поспішило керівництво галузі із закриттям ряду амбулаторій у сільській місцевості. Дивіться, у Головківці замість лікарської амбулаторії відкрили на її базі ФАП. При цьому не було взято до уваги той факт, що саме в цьому селі живуть 32 людей, хворих на цукровий діабет. Під час розмови з окремими пацієнтами з’ясувалося: з часу реорганізації нікому(!) із цих людей не проводили лабораторних обстежень із вимірювання рівня цукру в крові.
— Особисте втручання авторитетного, зауважимо, депутата допомогло вирішити проблему? Чи у районі не стали в позу ображених?
— А знаєте, на щастя, у мене склалися за ці роки чудові стосунки і з місцевою владою, і з депутатами, бо врешті завдання у нас спільне — не-ухильно поліпшувати життя місцевого населення, сприяти кожному громадянину у вирішенні його проблем. Щодо пацієнтів з Головківки, то разом із головним лікарем Чигиринської центральної районної лікарні було вирішено: аналізи людям, хворим на цукровий діабет, буде проводити лаборант Медведівської медичної амбулаторії, за спеціальним графіком. А в с.Зам’ятниця у ФАПі під опікою Товариства Червоного Хреста незабаром з’явилася палата денного стаціонару з усім необхідним обладнанням. Щодо депутатів на місцях, то гадаю: ми маємо частіше відвідувати сесії міських і сільських рад. Для себе я зробив це правилом. Адже ці люди перебувають на вістрі проблем місцевих громад, тож і ми маємо їх першими інформувати, якими є можливості забезпечення потреб виборців. Скажімо, чи всі громадяни знають, що на сьогодні практично немає проблем із слуховими апаратами, інвалідними візками — все це надається людям безплатно?
— Не стискається серце при думці — це ж Богданові земляки, а мусять просити про допомогу?
— Просити — то не гріх. Головне, щоб не зависло в повітрі кожне таке прохання, а відповідні служби тут же реагували і розуміли: від їхньої вправності залежить, що народ думає про владу та її представників. У рідному селі гетьмана Суботові під час особистого прийому з’ясувалося: вкрай необхідно виділити продукти харчування для оздоровчого табору, що діє на базі місцевої школи. А дітвору із малозабезпечених родин слід вдягнути по сезону. Просили селяни й про те, що потребують лікування й обстеження обласними медичними спеціалістами. Все це вдалося вирішити, як і питання ремонту сільського ФАПу. П’ятнадцятьом жителям села для лікування в області було надано матеріальну допомогу. До речі, навіть із прохань, з якими звертаються виборці під час прийому, виходить: особисті питання відкладають на потім, частіше думають про загальне, громадське.
— Коли заходить мова про ваше ставлення до ветеранів, літніх людей, то можна почути стільки добрих слів. Бо, якби в обласній раді, скажімо, завели таку собі книгу відгуків, переконана: записів про депутата Гретченка були б сотні. І всі — від щирого серця.
— Не буду хвалитися, але мене часом просто обурює інше ставлення до людських проблем. Як, скажімо, в одному з сіл, як з’ясувалося під час перевірки, 23-оє дітей мали позитивну реакцію на туберкулінову пробу. Скажіть, це нормально, що жодна дитина з цього числа протягом кількох років не була направлена на курс оздоровлення? І місцеві депутати, сільський голова можуть після цього спокійно дивитися в очі своїм виборцям? Та власним коштом — збери, той голова, таких хлопчиків і дівчаток — повези до оздоровчого закладу, люди ж тебе вибрали, себто довіряють…
— Від ваших співробітників довелося почути, що часом ви сідаєте за кермо і відвозите котрогось із виборців до лікарні, щоб показати обласним спеціалістам…
— А як може бути інакше? От, скажімо, якось подзвонила медсестра з Чигиринського району. Вона видала направлення в Черкаси двом жіночкам з Боровиці й дідусеві з Вершаці. Всі троє, попередила, недочувають, у Черкасах, може статися, просто розгубляться, попросила, щоб на автостанції я їх зустрів. Потім відвіз їх до сурдологічного кабінету обласної лікарні, де завідувач Галина Василівна Зайчук дуже чуйно до них поставилася. А вже з новими, щойно встановленими усім трьом слуховими апаратами, я привіз їх до нас в організацію Червоного Хреста, а потім — доставив кожного за домашньою адресою. Нічого особливого у такому і подібних вчинках не вбачаю: була можливість — допоміг, хіба не для цього ми, депутати, стараємось працювати?!
Застати депутата обласної ради Івана Гретченка в його кабінеті голови обласної організації Товариства Червоного Хреста — справа проблематична, навіть малореальна. Настільки він затребуваний, бо ж не секрет, що чимало клопотів у медичному обслуговуванні населення мало-помалу саме ця організація добровільно взяла на свої плечі й тягне цього воза доволі успішно.
Хоча в обласному депутатському корпусі Іван Іванович є секретарем комісії з питань праці та соціального захисту населення, але саме до нього йдуть виборці Чигиринського району, коли йдеться про необхідність провести кваліфіковану медичну консультацію, надати суттєву допомогу комусь із них.
Із медицини на селі й почалася наша розмова із депутатом Іваном Гретченком, за першим фахом медиком.
— Отже, на ваш погляд, чи може вважатися не задовільним, а сучасним надання медичних послуг жителям села?
— Насамперед говоритиму про Чигиринський район, жителі якого виявили мені високе довір’я, бо обрали по мажоритарному округу своїм депутатом, про що я ніколи не забуваю і прагну довести своїм виборцям, що вони таки не помилилися. Давайте звернемося до конкретних прикладів. Під час особистих прийомів, які я веду регулярно, за певним графіком, на жаль, змушений констатувати: явно поспішило керівництво галузі із закриттям ряду амбулаторій у сільській місцевості. Дивіться, у Головківці замість лікарської амбулаторії відкрили на її базі ФАП. При цьому не було взято до уваги той факт, що саме в цьому селі живуть 32 людей, хворих на цукровий діабет. Під час розмови з окремими пацієнтами з’ясувалося: з часу реорганізації нікому(!) із цих людей не проводили лабораторних обстежень із вимірювання рівня цукру в крові.
— Особисте втручання авторитетного, зауважимо, депутата допомогло вирішити проблему? Чи у районі не стали в позу ображених?
— А знаєте, на щастя, у мене склалися за ці роки чудові стосунки і з місцевою владою, і з депутатами, бо врешті завдання у нас спільне — не-ухильно поліпшувати життя місцевого населення, сприяти кожному громадянину у вирішенні його проблем. Щодо пацієнтів з Головківки, то разом із головним лікарем Чигиринської центральної районної лікарні було вирішено: аналізи людям, хворим на цукровий діабет, буде проводити лаборант Медведівської медичної амбулаторії, за спеціальним графіком. А в с.Зам’ятниця у ФАПі під опікою Товариства Червоного Хреста незабаром з’явилася палата денного стаціонару з усім необхідним обладнанням. Щодо депутатів на місцях, то гадаю: ми маємо частіше відвідувати сесії міських і сільських рад. Для себе я зробив це правилом. Адже ці люди перебувають на вістрі проблем місцевих громад, тож і ми маємо їх першими інформувати, якими є можливості забезпечення потреб виборців. Скажімо, чи всі громадяни знають, що на сьогодні практично немає проблем із слуховими апаратами, інвалідними візками — все це надається людям безплатно?
— Не стискається серце при думці — це ж Богданові земляки, а мусять просити про допомогу?
— Просити — то не гріх. Головне, щоб не зависло в повітрі кожне таке прохання, а відповідні служби тут же реагували і розуміли: від їхньої вправності залежить, що народ думає про владу та її представників. У рідному селі гетьмана Суботові під час особистого прийому з’ясувалося: вкрай необхідно виділити продукти харчування для оздоровчого табору, що діє на базі місцевої школи. А дітвору із малозабезпечених родин слід вдягнути по сезону. Просили селяни й про те, що потребують лікування й обстеження обласними медичними спеціалістами. Все це вдалося вирішити, як і питання ремонту сільського ФАПу. П’ятнадцятьом жителям села для лікування в області було надано матеріальну допомогу. До речі, навіть із прохань, з якими звертаються виборці під час прийому, виходить: особисті питання відкладають на потім, частіше думають про загальне, громадське.
— Коли заходить мова про ваше ставлення до ветеранів, літніх людей, то можна почути стільки добрих слів. Бо, якби в обласній раді, скажімо, завели таку собі книгу відгуків, переконана: записів про депутата Гретченка були б сотні. І всі — від щирого серця.
— Не буду хвалитися, але мене часом просто обурює інше ставлення до людських проблем. Як, скажімо, в одному з сіл, як з’ясувалося під час перевірки, 23-оє дітей мали позитивну реакцію на туберкулінову пробу. Скажіть, це нормально, що жодна дитина з цього числа протягом кількох років не була направлена на курс оздоровлення? І місцеві депутати, сільський голова можуть після цього спокійно дивитися в очі своїм виборцям? Та власним коштом — збери, той голова, таких хлопчиків і дівчаток — повези до оздоровчого закладу, люди ж тебе вибрали, себто довіряють…
— Від ваших співробітників довелося почути, що часом ви сідаєте за кермо і відвозите котрогось із виборців до лікарні, щоб показати обласним спеціалістам…
— А як може бути інакше? От, скажімо, якось подзвонила медсестра з Чигиринського району. Вона видала направлення в Черкаси двом жіночкам з Боровиці й дідусеві з Вершаці. Всі троє, попередила, недочувають, у Черкасах, може статися, просто розгубляться, попросила, щоб на автостанції я їх зустрів. Потім відвіз їх до сурдологічного кабінету обласної лікарні, де завідувач Галина Василівна Зайчук дуже чуйно до них поставилася. А вже з новими, щойно встановленими усім трьом слуховими апаратами, я привіз їх до нас в організацію Червоного Хреста, а потім — доставив кожного за домашньою адресою. Нічого особливого у такому і подібних вчинках не вбачаю: була можливість — допоміг, хіба не для цього ми, депутати, стараємось працювати?!