Олександра Полянська, «Нова молодь Черкащини», №6, 18 лютого 2015 року

«Не дай вам боже жити в епоху змін», - говорив колись мудрий Конфуцій. Саме в такий час випало жити всім нам, українцям. Цей час важкий для нашої держави, час викликів і випробувань. Українське суспільство потребує кардинальних змін. Але вони відбуваються дуже повільно. Чому так? Коли влада поверне довіру людей? Коли ситуація в нашій країні зміниться на краще? Що для цього потрібно зробити? На ці запитання відповідає голова Черкаської обласної ради Валентина Коваленко.

- Ви є однією з рушіїв нового громадсько-політичного руху на Черкащині. Хто в цій команді, і яку мету Ви ставите перед собою?

- Я б не називала цей рух новим. Це, радше, нова його фаза, я б сказала — нова мобілізаційна хвиля свідомих українських сил, покликаних неослабно діяти в історичний для України час. Діяти не гаслами, а реальними кроками. Насправді, це люди Українського Майдану. Це патріоти. Саме від них останніх півроку мені довелося чути багато нарікань на знівельовані сьогочасною владою цінності, що вивели мільйони людей на прю з попереднім проросійським януковицьким режимом. Саме вони, ці громадські активісти, стали рушіями ідеї створення громадсько-політичного руху, покликаного об\'єднатися задля порятунку нації. Наші захисники на Сході кладуть своє життя і здоров\'я, щоб тут був лад, а не розбрат, щоби відбувалися серйозні реформи заради достойного життя.

Майдан огранив справжніх борців «за Україну, за її волю, за честь і долю, за народ». Вони і стануть духовним стрижнем, координаторами цього руху.

- Сьогодні в області все частіше вибухають громадські невдоволення з приводу дій чи бездіяльності влади. Складається враження, що влада не хоче очищатися і змінюватися. Чому так? Як повернути і зміцнити частково втрачену довіру людей до влади, навколо чого сьогодні можна об\'єднати всіх?

- Ви запитуєте, чому влада не хоче очищатися і змінюватися. Для мене відповідь очевидна: змінювати свою поведінку і вчинки не хочуть якраз ті, хто «напташив» нечесним шляхом статки і жити по-іншому, як красти і брехати, просто не вміє.
Владу треба виховувати. А щоб виховати владу такою, якою її хоче бачити народ, потрібно кожному зокрема подолати в собі виховане комуно-радянською системою лизоблюдство, пристосуванство, страх...

Чому й далі процвітає корупція? Бо тільки одиниці здатні боротися з цим явищем, а більшість, на жаль, тицяє тихо під сукно хабара «за вирішення питання» — судді, міліціонерові, викладачеві, лікареві, землевпорядникові, військовому комісарові, сільському чи міському голові... А ще ганебно — за півтори-дві сотні — віддає свій голос на виборах тим, хто свого сірника підніс до нашого дому. Дарма що вже не одна «Небесна Сотня» зірко пильнує за тим продажництвом. А п\'ята колона завдяки тому пристосуванству знову міцніє.

Чому Путін вирішив напасти на Україну? Тому що відчув слабкість попередньої влади, а після революції — певне безвладдя. Саме в цей проміжок часу Росії вдалося анексувати Крим. Але агресорові не вдалося реалізувати цей сценарій на Сході України, позаяк українці змобілізувалися, відчувши межову ситуацію, страх втратити себе як вільнолюбну націю. Дух патріотизму став серйозною зброєю проти ворога.

Нашим громадянам насамперед треба усвідомити, що жодній владі не випадали такі випробування, як нинішній — випробування «гібридною війною», розпаленою як російською імперією, так і попередньою владою колаборантів-зрадників. Маю на увазі не тільки Януковича, а й тих, хто за роки незалежності доклав рук до «циндрення» України: знищення її оборонної сили, посіяний антагонізм між силовими структурами, страусина політика щодо постійного зросійщення Донбасу, розкрадання державного майна, тотальне доведення до зубожіння останнього українського бастіону — села... Настав реальний час рятувати Україну. Тому квоту довіри, яку отримали, представники всіх рівнів влади мусять виправдати: пройти випробування на українськість, на чесність, на демократичність, уміння організувати націю на захист своїх державних кордонів, на знищення корупції, на проведення люстрації, на справедливе покарання тих, хто зрадив українську державу, її народ. На спроможність робити радикальні кроки в напрямку змін якісно нового, європейського рівня життя наших співвітчизників. Вимоги народу — високі, випробування серйозні. Інша річ — чи розв\'язує влада ці проблеми, ці виклики? Напевне, ні. І тут з одного боку має бути так званий народний контроль, з другого — відчуття українцями розумних меж: довірили, обрали — допоможіть зреалізувати поставлену спільну мету.

- Керівництво державою декларує початок децентралізації влади. На рівні обласної ради Ви відчуваєте це? Є діалог між радами різних рівнів і Президентом та Прем\'єр-міністром? Бо ж політика \"затягування пасків» потребує максимально високого рівня порозуміння між суспільством і органами влади...

- На жаль, діалогу нині не відчувається. Центральна влада не виявляє особливого бажання почути місцеві громади.
Та ще й маємо проблему — не готова законодавча база для децентралізації. Нині навіть чітко не виписані повноваження представників місцевого самоврядування й місцевої адміністрації. Є запитання: представники Президента на місцях матимуть функції контролю чи наглядові? Різниця суттєва. Якщо адміністрація й далі контролюватиме, то цей контроль може тягти за собою упереджене ставлення або корупційну складову. Як це було традиційно.

Навіть щодо назв тих чи інших посад нині немає одностайної думки. Я за те, щоб знайти українські відповідники, українську термінологію в контексті реформи місцевого самоврядування.
Перешкодою на шляху до децентралізації є й те, що територіальні громади зараз не освічені в цьому питанні, не мотивовані, а отже, не готові об\'єднуватися. Не секрет, що є й меркантильні інтереси окремих сільських голів, які не хочуть утрачати свого статусу. Є багато повноважень, які передаються громаді, але немає фінансів, що дали б можливість здійснювати ці повноваження.

Щоб відбулася децентралізація, треба передусім і центральній владі, і громаді змінити ставлення до місцевого самоврядування як до інституції обраної, а не призначеної. Інакше нічого не зміниться, а проблема децентралізації влади буде вчергове завуальована.

- Ситуація на Східному фронті дедалі більше загострюється, гине все більше наших земляків, військо й далі слабко оснащене, а якихось відчутних результатів зусиль міжнародної спільноти щодо «умиротворення» Росії немає. Як Україні виграти цю війну? Бо ж терпець простих людей також може урватися.

- Перша запорука перемоги — бути єдиними, покладатися щодо цього тільки на себе. Мудрий наш народ, від якого почерпнув і Шевченко тої мудрості: «В своїй хаті своя правда, і сила, і воля». Європа й Америка висловлюють нам підтримку, та чи впевнені ми в тому, що їхня політика щодо України — прозора? Захід — меркантильний. Агресор — підступний. Тож Україна має знайти в собі сили — подолати високий перевал і духовної мужності, і національної свідомості.