3 лютого 2015 року в останню путь проводжали свого земляка Руслана Бобурова (позивний «Німець»), який загинув 31 січня від снарядів ворожого «Граду» у місті Щасті на Луганщині.

Руслан Юрійович Бобуров народився 23 березня 1966 року в селі Сигнаївка, Шполянського району в родині залізничників. З часом батьки переїхали на постійне місце проживання до селища Єрки Катеринопільського району.

У 1985-1987 роках здійснював строкову службу в Афганістані.

Опісля працював у будівельній організації ПМК в місті Ватутіне, адже добре опанував спеціальність штукатура-лицювальника у міському професійному училищі. Згодом працював у пожежній частині селища Катеринопіль. У районі його знали, бо мав «золоті руки».

Працювати та жити, допомогти знайти своє місце в житті синові та доньці, добудувати будинок – всі ці життєві мрії стали на другий план, коли в Україні розпочалася Революція Гідності. Руслан Бобуров став активним учасником Євромайдану. Коли ж на Сході розпочалися воєнні дії, колишній афганець, майданівець, не задумуючись, став одним з перших «айдарівців».

Русик (так називали його побратими) став легендою батальйону і серцем кожного бою. Про Руслана «Німця» дійсно ходили легенди. Говорили, що він один вартий цілої роти солдатів, і що немає зброї, яку він не міг би вивчити і використати проти ворога на усю її потужність. Усі, хто хоч раз був у батальйоні «Айдар», чули розповіді про «Німця» – цим позивним сепаратисти лякали своїх новачків і радили не потрапляти під приціл «німцевого» кулемета, який він жартівливо називав «Машка» і зенітної установки, яку називав «Мамка».

Прощання з Русланом Бобуровим розпочалося в м. Києві на Майдані Незалежності, де пройшли траурні події. Зі столиці колона машин рушила до смт Катеринопіль. Попрощатися з загиблим Героєм виходили жителі міст і сіл, що знаходяться по київській трасі. Люди в скорботі ставали на коліна.

У рідному селищі церемонія прощання проходила у районному будинку культури. Цілу ніч тривала прощальна панахида, віддати шану Герою приходили друзі, односельці, всі, хто його знав і незнайомі люди.

Третього лютого відбувся велелюдний скорботний мітинг та траурна хода за участю голови райдержадміністрації Ольги Ніколенко, голови районної ради Олександра Комаренка, військового комісара Тальнівсько-Катеринопільського об’єднаного міського військового комісаріату Валерія Кудли, селищного голови Івана Гегедоша, керівників структурних підрозділів райдержадміністрації, територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, сільських, селищних голів, депутатів районної ради, керівників закладів освіти, медицини та культури, сільськогосподарських та промислових підприємств, активістів громадських та партійних організацій, усіх верств населення. Похорон Героя нікого не залишив байдужим.

Також, в останню дорогу приїхали провести свого побратима 12 бійців добровольчого батальйону «Айдар».

Керівники району відзначили важливість подвигу українських військових та добровольців, котрі захищають державу від ворожої окупації, не дозволяють агрессору порушити цілісність України.

З проханням молитися за українських захисників, допомагати їм, не бути байдужими звернувся до присутніх протоієрей Іван.

Теплими щирими словами згадали Герої свого бойового побратима.Один із них присвятив Русланові вірша:

\"Горобець після бійки\" ця зачіска зветься.
Завиватися в кільця почала й борода.
Без копійки в кишені, з Україною в серці
Він півроку в окопах, бо в країні біда.

Не жаліється і ні про що він не просить,
Закидає на плечі кулемета стрічки,
Що Бог дасть, – те і їсть, що дадуть – те і носить,
Мій найстарший синочок, дитя простоти.

І коли бува сумніви мене беруть нові,
І я знов почуваюсь не в сих і не в тих,
Заглядаючи в очі його волошкові,
Я знаходжу там спокій, як на ликах святих.

До кладовища у смт Єрки труну з тілом Руслана Бобурова його друзі і бойові побратими несли на руках у супроводі більше трьох тисячної траурної процесії.

Під звуки прощального салюту Катеринопільщина попрощалася зі своїм Героєм.