10 березня 2015 року на Чернечій горі у Каневі було вшановано 154-у річницю з дня смерті Великого Кобзаря Тараса Григоровича Шевченка.

Поклали квіти до могили Пророка української нації та вшанували пам’ять про нього перший заступник міністра культури України Ігор Ліховий, голова обласної ради Валентина Коваленко, голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко, представники місцевої влади, канівчани та гості міста з різних куточків області.

Розпочались заходи з поминальної літургії, що пройшла у козацькій церкві Покрови Пресвятої Богородиці (Тарасовій церкві), після чого присутні піднялись на Чернечу гору та поклали квіти до підніжжя пам’ятника Тарасу Шевченку. Тут же місцеві священики прочитали спільну молитву.

За словами першого заступника міністра культури України Ігоря Ліхового, Шевченка учора і сьогодні поминають скрізь у світі, де є українці. Незважаючи на те, що Шевченко міг здобути значних кар’єрних висот, «він, перш за все, любив Україну, і саме такий заповіт і залишив нам – любити Україну. Він повстав проти імперії, і вона йому цього не могла пробачити».

Голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко окремо відмітив подвиг наших героїв-бійців, які зі зброєю в руках захищають заповідану Великим Кобзарем «і славу, і волю» України:

«Ми повинні все зробити задля того, щоб не зрадити тим, хто сьогодні виборює незалежність України, – кожен на своєму місці».

Звертаючись до присутніх, голова обласної ради Валентина Коваленко вкотре наголосила, що в кожного справжнього українця має бути найсвятіша мета в житті, заповідана Великим Пророком – зберегти і передати майбутнім поколінням єдину Україну:

– Мабуть, кожен із вас, хто щойно піднімався на цю гору ловив себе на думці: «Як же важко підніматися!»… і не просто фізично важко підніматися, а й духовно важко підніматися на цей духовний національний шпиль – до Шевченка, до осягнення себе… Вкотре ловиш себе на думці, що коли Україна стоїть на межі небезпеки обов’язково вривається своїм духовним струменем, своїм словом Тарас… завжди був першим Шевченко – на вістрі духу, на вістрі слова і весь час у шевченковій поезії ми відшуковували те, що мало б наблизити українців до перемоги. Але ми тільки зараз розуміємо, що правда без крові не може наближати перемогу і не можна без крові стати вільними.