15 травня 2015 року в обласному українському музично-драматичному театрі імені Тараса Шевченка відзначено 120-у річницю від дня народження Тодося Осьмачки.

У заході взяли участь письменники, літературознавці, експерти з вивчення його творчості, інтелігенція обласного центру.

Вшанувати пам\'ять про нашого земляка, неординарну особистість, якому довелося жити і творити в нелегкі часи сталінських репресій, війни та голоду, пройти табори, тюрми та психлікарні, пізнати нелегке життя в еміграції, завітала також голова обласної ради Валентина Коваленко.


У розмові з журналістами Валентина Коваленко зазначила, що широкому загалу творчість Тодося Осьмачки відома мало. Довоєнні його праці за наказом згори безжально знищувалися. Та творчості і письменству він присвятив більше сорока років. Він був найрадикальнішим письменником та вважав обов’язком письменника написання правди. Саме розбіжності в поглядах та категорична відмова працювати на комуністичну ідеологію стали причиною виходу з письменницької організації, що позначилося згодом на його долі: нищівна критика, невдоволення влади, надмірна увага каральних органів, репресії, неблагонадійність тощо.

З оцінкою творчості Тодося Степановича виступили на вечорі пам’яті також кандидат філософських наук, доцент Житомирського державного університету імені Івана Франка Сніжана Чернюк та поет, лауреат премії імені Василя Симоненка Сергій Пантюк.

А потім присутнім було запропоновано переглянути і осмислити поему «Поет» (1947 р.), що свого часу спричинила значний суспільний резонанс та неоднозначну оцінку навіть серед колег.

Інсценізацію, майстер-клас було здійснено акторами театру, а режисовано Сергієм Проскурнею.

Підбиваючи підсумки вечора, варто зазначити, що в цілому перед глядачами, всіма присутніми, постав образ великого сина нашого народу, невтомного шукача правди в підступну і криваву добу, людини чесної і непохитної у своїх поглядах.

Довідково:

Народився Тодось Осьмачка 4 (16)травня 1895 у селі Куцівка, що на Смілянщині, в родині сільського робітника Степана, який працював у маєтку поміщика Терещенка, а потім самотужки здобув фах і славу хорошого ветеринара. Пан шанував його. Всі діти отримали середню освіту. Сам же Тодось вищу освіту здобував уже самотужки.

Змолоду Осьмачка вчителював у народних школах. Під час Першої світової війни за свою поему «Думи солдата» був відданий під військово-політичний суд Росії. Але революція внесла свої корективи. З 1920 він інструктор з підготовки робітників освіти в Кременчуку.
У студентські роки почалася його участь у літературному житті. Спершу він був членом Асоціації Письменників (АСПИС), яку очолював Микола Зеров, а потім «Ланки» (МАРС), до якої входили Г.Косинка (найближчий товариш Осьмачки), Б.Антоненко-Давидович, Є.Плужник, В.Підмогильний.

Перша збірка поезій Т. Осьмачки «Круча» з\'явилася друком 1922 року. Її відзначала глибина образності, блискуча народна мова та епічний стиль дум. 1925 року виходить друга книжка поезій — «Скитські вогні», яку можна було б назвати гімном українському степові. Потім світ побачили збірки «Клекіт» (1929), «Сучасникам» (1943), поеми «Поет» (1947,1954), «Китиці часу» (1953), «Із-під світу» (1954), три повісті: «Старший боярин» (1946), «План до двору» (1951), «Ротонда душогубців» (1956).

Поет прагнув образно простежити історичний шлях України — пройти «по шляху віків» і таким чином усвідомити, куди ж летить нове століття, і як буде стелитися доля українського народу. Поета огортали тривожні передчуття нових кривавих збурень, які зачаїлися в ідилічних пейзажах. До нього в Київ доходять страшні звістки із рідного села Куцівки від батька, який просить чим-небудь допомогти, бо в селі голод, а вози з мертвими риплять сільськими дорогами. Та Осьмачка-студент також голодний і обдертий, з мізерним заробітком за вчителювання в одній із київських шкіл.

Останньою книгою Осьмачки, яка була надрукована в радянській Україні, була збірка «Клекіт» (Київ, 1929), в якій друкує вірш «Деспотам». У ньому він звертається до закутого в ланці, працьовитого свого народу, який годують у казармах на заріз і чию працю забирають «розбоєм в білий день», передрікає йому падіння «під кригу ланцюгів» і спів «присмаглими губами чужих пісень із городів».

Тим часом криваві тридцяті роки вже забрали перших близьких друзів поета — Григорія Косинку, Дмитра Фальківського, Валеріана Підмогильного. Хвиля доносів у вигляді літературно-критичних статей затаврувала й самого Осьмачку: «ворог народу», «бандит». Він розумів, що на нього чекає трагічна доля його друзів. Рятуючись від репресій, Осьмачка кілька разів намагався нелегально перейти через польський кордон, та його щоразу заарештовують, відправляють в тюрму, звинувачують у шпигунстві.

Після багаторічних поневірянь, у 1942 році він прибув до Львова, де по-новому розкрився його талант, а під кінець 1944 року Т.Осьмачка, як і багато інших письменників, змушений був емігрувати на Захід.

З Німеччини Т.Осьмачка переїхав до США, жив деякий час у Канаді, бував у Франції, мандрував Югославією. Влітку 1961 році на одній із вулиць Мюнхена впав від нервового паралічу. Друзі перевезли його літаком до лікарні, що недалеко від Нью-Йорка. Він творив і на лікарняному ліжку: писав книжку віршів та афоризмів \"Людина між свідомістю і природою\".

7 вересня 1962 року на 67 році життя Тодось Осьмачка помер.