4 вересня 2015 року спозаранку на Соборній площі місто Черкаси зустрічало своїх героїв – бійців 13-го батальйону 95 аеромобільної бригади та 90-го батальйону 81 аеромобільної бригади, частина з яких була покликана на оборону Донецького аеропорту. Достойно виконали бойові завдання командування і інші військовослужбовці, а тепер, згідно наказу, демобілізовуються.

На зустріч прийшли не тільки їхні рідні, близькі та друзі, а й волонтери, жителі обласного центру, які, хоч особисто й не знайомі з військовими, але хотіли засвідчити їм свою вдячність і свою шану.

Як завжди у таких зустрічах в керівництва області та у військового керівництва не було жодних проявів офіціозу. У присутніх все було щире і справжнє: і нетерпіння, з яким чекали героїв, і захоплення, з яким їх зустрічали, і розчулення, з яким хлопцям дарували квіти, і міцність обіймів та потиски рук, і відверті, неприховані сльози…

Біля сімдесяти бійців, мобілізованих рівно рік тому в ході третьої хвилі, після виконання службового обов’язку на сході України отримали право повернутися до мирного життя.

Голова обласної ради, вітаючи пропахлих фронтовими буднями демобілізованих бійців, зазначила:

– Коли ви мені зателефонували з передової, що будете повністю демобілізовані, я стояла і плакала. Вперше відчула суть нашої незалежності, бо Україна дійсно в небезпеці. Відчуття були не просто жіночі, материнські, а українські. Ви стояли там, а захищали спокій тут, на Черкащині. Бачу, які ви зійшли втомлені після дороги, але як глибоко вдихали рідне домашнє повітря. Бачу, як нам всім хочеться поладунку.

І продовжила:
– Ми гордимося вами, справжніми чоловіками, які рік тому не шукали причин сховатися від мобілізації, а одразу зголосилися стати на захист України від сепаратистів та посягань російського агресора. Ви проявили мужність і героїзм і заслуговуєте на величезну вдячність усіх жителів Черкащини, на нашу любов і шану. Бажаю, щоб усе, за що ви боролися, про що мріяли, щоб збулося.

Валентина Коваленко із сумом згадала одного із побратимів демобілізованих «кіборгів» – Анатолія Чупилка, який був обраний депутатом обласної ради, але жодного разу не зайшов до сесійної ради, бо був серед захисників донецького аеропорту і героїчно загинув там.

Лаконічним і таким же щирим був виступ голови облдержадміністрації Юрія Ткаченка. Він сказав, що військовослужбовцям, які нині демобілізовуються, довелося воювати в найгарячіших точках – Піски, Авдіївка, Дебальцево. Героїзм і здатність відстоювати рідну землю вони показали при захисті донецького аеропорту.

Юрій Олегович побажав якнайшвидше адаптуватися до мирного життя і зазначив, що такі загартовані в боях чоловіки потрібні для розбудови України, для розбудови Черкащини.

Привітали прибулих бійців також в.о. обласного військового комісара Ігор Яшкін, заступник голови Чигиринської районної ради Тетяна Кучеренко.

У їхніх виступах звучав один і єдиний лейтмотив: щира вдячність за героїзм, щоб якнайшвидше закінчилася війна, щоб усі, хто нині захищає територіальну цілісність України на Сході, повернулися додому живими. Та в цих звичайних, начебто, словах – глибокий зміст, проста людська тривога і незгасна надія.

А потім традиційне хвилюючо-урочисте вручення нагород і відзнак від керівників області. Десятки бійців отримали ювілейні відзнаки «Холодний Яр» та ювілейну нагороду «60-річчя створення Черкаської області». Окрім того, усім нашим захисникам було піднесено запашний український коровай.

Слово для відповіді взяли військовослужбовці. Вони вирішили спростувати розмови про те, що армія та бійці в зоні АТО не мали підтримки влади і командування. Тому від свого імені вручили Подяки всім тим, хто був небайдужий до долі військових, допомагав, оснащував, підтримував.

Подяку командування військового батальйону з рук командира отримали і голова обласної ради Валентина Коваленко, голова облдержадміністрації Юрій Ткаченко та багато інших колективів і простих волонтерів..

Не забули бійці і про сім’ї своїх побратимів, які не повернулися з фронту. Вони привезли і вручили напам’ять бойові кортики сину Сергію полеглого Олексія Панченка і батькові полеглого в боях Андрія Терещенка.

На багатолюдній площі раз у раз лунають вигуки «Слава Україні!» та ствердне «Героям слава!».

…Останнє шикування в строю і випромінювання очевидного переконання – «…згинуть наші воріженьки, як роса на сонці. Запануєм i ми, браття, у своїй сторонці!».