18 вересня 2017, 18:16
17 вересня 2017 року відвідувачів обласного краєзнавчого музею чекала авторська екскурсія та презентація виставки жіночих прикрас родини Коваленків та жива демонстрація їх на моделях українських традиційних прикрас в комплектах одягу Середньої Наддніпрянщини. Зібрання жіночих прикрас Юрія Коваленка є найбільшим в Україні. Його колекція, яку він збирає з 60-тих років минулого століття, налічує більше півтисячі дукачів різного часу походження. Він власник деяких екземплярів, що їх не знайдеш в жодній із інших колекцій світу. Та й за кількістю цій колекції немає рівних. В Ермітажі, наприклад, зберігається лише 200 дукачів.
Юрій Коваленко – відомий в країні та за її межами знавець ювелірних прикрас, що ними прикрашали себе жінки сивої минувшини. Він не лише збирає та відновлює старовинні вироби, а й власноруч реконструює їх зі світлин та малюнків.
Вперше про старовинні жіночі прикраси Юрій Коваленко дізнався ще за радянських часів. Тоді до його рук якось потрапила незвичайна монетка із «пружинкою». Як нумізмат він звісно почав дізнаватись про її походження. І ось виявилося, що це дукач – головний елемент із комплексу прикрас, який українські жінки носили на грудях під шиєю.Поступово дукачі не на жарт захопили чоловіка. Та так, що їм він і нині віддає весь свій вільний час — прискіпливо реставрує та доводить до майже нового первісного вигляду екземпляри, які за щасливих обставин потрапили до рук колекціонера.
— Дукач (від назви західноєвропейської монети „дукат”) був святковою прикрасою українського жіноцтва, — розповідає Юрій Григорович. — Дукачі носили на грудях під самою шиєю. Разом із коралями, (за які можна було купити у хату і корову), елегантними ланцюжками з емаллю, сережками-калачиками, віночком зі стрічками дукач створював образ краси та гармонії. Дукачі бували з „бантами” і на підвісках. „Бантом” називали велику карбовану брошку, до якої безпосередньо або за допомогою ланцюжків кріпився власне дукач. У 18-19 ст. зображення на дукачах карбувалося окремо для кожного боку, а потім з’єднувалося докупи. У кінці 19-поч.20 ст. в якості дукачів почали використовуватися великі срібні монети, які оздоблювали „пружинкою” та плетеним шнурочком. „Бант” прикрашали скельцями, які імітували коштовне каміння, розетками з різнокольорового бісеру або частинами намистин. На дукачах 20-30 років 20 ст. з Полтавщини можна зустріти зображення серпа й молота, п’ятикутної зірки – мода на дукачі залишалася, але час диктував свої правила. Через прикрасу, скажімо, з царем Миколою чи Богоматір’ю комсомолка могла запросто „загриміти” далеко і надовго. Тому й замовляли сільським ювелірам дукачі з радянських монет. Є дукачі з символами України, тризубами Їх носили за радянської влади на Західній Україні. Ховали під сорочками, бо боялись переслідувань.
В експозиції Юрія Коваленка є що роздивлятись годинами. Тут географічно представлені дукачі від Західної України до Слобожанщини. А у вимірі часу є прикраси часів Київської Русі, а також з рідкісними монетами часів війни 1812 року.