10 травня 2012, 20:12
Півстоліття віддати організації Червоний Хрест, а все життя — найбіднішим та найнужденнішим — присвятити себе настільки нелегкій справі може лише людина із чуйним серцем та сталевою волею. Все це про незмінного голову Товариства Червоного Хреста на Черкащині Івана Гретченка, який зумів за кілька років підняти рейтинг організації з 17-го до першого місця по Україні.
Відтоді черкащани пальму першості вже нікому не віддавали. В арсеналі обласного Червоного Хреста допомога не лише спілкам та організаціям, а, насамперед, конкретним людям. Інколи вдавалося врятувати цілі сім’ї. Ті, хто потрапляв «під крило» Івана Івановича, вже ніколи не залишалися без його опіки й по-справжньому батьківської уваги. Про чудеса милосердя, теплоту рук та душ, а також плани на майбутнє Іван Гретченко погодився розповісти нам напередодні власного професійного свята — Міжнародного дня Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
— Іване Івановичу, за роки роботи ви надали допомогу тисячам людей. Проте, очевидно, були долі, що запам’яталися вам найбільше…
— Якось я дізнався про сім’ю, що мешкала на моїй рідній Чигиринщині. Родина була досить незвичайна: бабуся-інвалід виховувала п’ятьох маленьких онуків. Я почав їм допомагати і веду цю сім’ю вже 17 років. За цей час дівчата вивчились, повиходили заміж та понароджували дітей, а двоє хлопців теж здобули освіту та відслужили в армії. От буквально днями дослужив до «дембеля» наймолодший, тепер, скоріше за все, піде працювати в міліцію. Ці діти ніколи не знали батьківського тепла, тож я їм, у деякій мірі, був і за батька.
— Проте всі сім’ї самотужки не охопиш. У вас чимало помічників?
— Так, область велика. У нас 24 міськрайонні організації та майже дві тисячі первинних (в установах та селах). Тому прийшовши на посаду голови Товариства, я почав налагоджувати роботу на місцях, у районах, глухих віддалених селах та хуторах. Постійно зі мною були люди, які мене підтримували в кожному куточку Черкащини. Це Валентина Чорна (Умань), Олена Хільченко (Драбів), Петро Головань (Городище), Надія Гур’єва (Золотоноша), Володимир Слинько (Звенигородка), Галина Жмурко (Лисянка), Таміла Белінська (Монастирище), Галина Крікер (Тальне), Людмила Ковальова (Чорнобай). Без їхньої самовідданої волонтерської праці (організація з бюджету не фінансується, а діє за рахунок членських внесків, благодійних акцій, пожертвувань від громадян, підприємств, фермерських організацій) нам не вдалося б охопити увагою та турботою всіх наших підопічних. Адже під наглядом Червоного Хреста всі соціально незахищені категорії населення — пенсіонери, ветерани, інваліди, діти-сироти. Щодо останніх, то вже майже 20 років поспіль ми оздоровлюємо «першачків». Закуповуємо їм одяг, взуття, ранці та канцелярію. Дитячій радості немає меж — дуже приємно бачити таке.
— Які ще напрямки ведете?
— В основному опікуємось медициною, адже здоров’я — найбільший скарб, особливо для наших підопічних. До 25-тих роковин Чорнобильської катастрофи провели обстеження членів сімей ліквідаторів, відкрили понад сто палат для ветеранів війни, праці та малозабезпечених громадян. Під нашою опікою одинадцять дитячих відділень в лікарнях області.
— А які найближчі плани?
— Плануємо провести облік довгожителів, щоб вчасно та регулярно реагувати на їхні запити й потреби, а ще вітати наших «старійшин» із черговою річницею. Зараз це все більше випадково та хаотично, я ж хочу поставити цю справу «на потік» (посміхається). Ще найближчим часом проведемо підготовку населення до надання першої медичної допомоги, а також готуватимемо соціальних працівників доглядати за хворими вдома. Закінчуючи такі курси, соцпрацівник зможе не лише надати конкретну допомогу літнім немічним людям, а й значно полегшити життя дільничному лікарю, який, частенько, обслуговує по кілька сіл та хуторів. Ще один задум, який нині «виношується» — підготовка загонів милосердя та учнів-волонтерів. Загалом, планів ціле громаддя, хоч нам і півстоліття, але намагаємось іти в ногу з часом. Постійно поспішаємо творити добро.
Ірина Коваль, «Черкаський край», №36, 10 травня 2012 року
Відтоді черкащани пальму першості вже нікому не віддавали. В арсеналі обласного Червоного Хреста допомога не лише спілкам та організаціям, а, насамперед, конкретним людям. Інколи вдавалося врятувати цілі сім’ї. Ті, хто потрапляв «під крило» Івана Івановича, вже ніколи не залишалися без його опіки й по-справжньому батьківської уваги. Про чудеса милосердя, теплоту рук та душ, а також плани на майбутнє Іван Гретченко погодився розповісти нам напередодні власного професійного свята — Міжнародного дня Червоного Хреста і Червоного Півмісяця.
— Іване Івановичу, за роки роботи ви надали допомогу тисячам людей. Проте, очевидно, були долі, що запам’яталися вам найбільше…
— Якось я дізнався про сім’ю, що мешкала на моїй рідній Чигиринщині. Родина була досить незвичайна: бабуся-інвалід виховувала п’ятьох маленьких онуків. Я почав їм допомагати і веду цю сім’ю вже 17 років. За цей час дівчата вивчились, повиходили заміж та понароджували дітей, а двоє хлопців теж здобули освіту та відслужили в армії. От буквально днями дослужив до «дембеля» наймолодший, тепер, скоріше за все, піде працювати в міліцію. Ці діти ніколи не знали батьківського тепла, тож я їм, у деякій мірі, був і за батька.
— Проте всі сім’ї самотужки не охопиш. У вас чимало помічників?
— Так, область велика. У нас 24 міськрайонні організації та майже дві тисячі первинних (в установах та селах). Тому прийшовши на посаду голови Товариства, я почав налагоджувати роботу на місцях, у районах, глухих віддалених селах та хуторах. Постійно зі мною були люди, які мене підтримували в кожному куточку Черкащини. Це Валентина Чорна (Умань), Олена Хільченко (Драбів), Петро Головань (Городище), Надія Гур’єва (Золотоноша), Володимир Слинько (Звенигородка), Галина Жмурко (Лисянка), Таміла Белінська (Монастирище), Галина Крікер (Тальне), Людмила Ковальова (Чорнобай). Без їхньої самовідданої волонтерської праці (організація з бюджету не фінансується, а діє за рахунок членських внесків, благодійних акцій, пожертвувань від громадян, підприємств, фермерських організацій) нам не вдалося б охопити увагою та турботою всіх наших підопічних. Адже під наглядом Червоного Хреста всі соціально незахищені категорії населення — пенсіонери, ветерани, інваліди, діти-сироти. Щодо останніх, то вже майже 20 років поспіль ми оздоровлюємо «першачків». Закуповуємо їм одяг, взуття, ранці та канцелярію. Дитячій радості немає меж — дуже приємно бачити таке.
— Які ще напрямки ведете?
— В основному опікуємось медициною, адже здоров’я — найбільший скарб, особливо для наших підопічних. До 25-тих роковин Чорнобильської катастрофи провели обстеження членів сімей ліквідаторів, відкрили понад сто палат для ветеранів війни, праці та малозабезпечених громадян. Під нашою опікою одинадцять дитячих відділень в лікарнях області.
— А які найближчі плани?
— Плануємо провести облік довгожителів, щоб вчасно та регулярно реагувати на їхні запити й потреби, а ще вітати наших «старійшин» із черговою річницею. Зараз це все більше випадково та хаотично, я ж хочу поставити цю справу «на потік» (посміхається). Ще найближчим часом проведемо підготовку населення до надання першої медичної допомоги, а також готуватимемо соціальних працівників доглядати за хворими вдома. Закінчуючи такі курси, соцпрацівник зможе не лише надати конкретну допомогу літнім немічним людям, а й значно полегшити життя дільничному лікарю, який, частенько, обслуговує по кілька сіл та хуторів. Ще один задум, який нині «виношується» — підготовка загонів милосердя та учнів-волонтерів. Загалом, планів ціле громаддя, хоч нам і півстоліття, але намагаємось іти в ногу з часом. Постійно поспішаємо творити добро.
Ірина Коваль, «Черкаський край», №36, 10 травня 2012 року