Міф 1: Заповідач може позбавити будь-яку особу права на спадкування його майна після смерті, навіть дітей та дружину.
Реальність: Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині.
Обов'язкову частку у спадщині мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова/вдівець та непрацездатні батьки – вони спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.
Міф 2: Під час приймання спадщини можна обрати і прийняти тільки права та матеріальні статки.
Реальність: Спадкоємець приймає як права, так і обов'язки, зокрема, і борги спадкодавця.
Йдеться про те, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом, а також права та обов'язки особи як кредитора або боржника. Спадкування є універсальним, тобто в разі прийняття спадщини приймаються всі чинні права та обов'язки, вибірково відмовитися від якоїсь складової спадщини неможливо.
Міф 3: Заповіт – це все, що потрібно мати для спадкування майна заповідача.
Реальність: особа, яка постійно не проживала зі спадкодавцем, повинна протягом 6 місяців з моменту смерті подати заяву про прийняття або відмову у прийнятті спадщини.
Письмова заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто до державної нотаріальної контори чи до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини (останнє місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме, то місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна – місцеперебування основної частини рухомого майна).
Якщо така заява надходить поштою, то справжність підпису спадкоємця на такій заяві повинна бути нотаріально засвідчена.
У разі неподання спадкоємцем такої заяви, він вважається таким, що не прийняв її, і якщо інші спадкоємці не дадуть згоди на подання ним заяви про прийняття спадщини вже після спливу шестимісячного строку, встановленого для прийняття спадщини, спадкоємець, який з поважних причин пропустив строк для прийняття спадщини, може звернутися до суду з позовом про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.
Такими, що прийняли спадщину, вважаються малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, якщо не було подано заяву про відмову від спадщини у порядку, встановленому цивільним законодавством.
Право спадкоємців на спадкове майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за заповітом), яке видається державним нотаріусом за місцем відкриття спадщини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.
Міф 4: Лише нотаріуси можуть посвідчувати заповіт.
Реальність: заповіт (крім секретного) в залежності від місця перебування заповідача можуть посвідчувати посадові та службові особи, які мають право вчиняти такі нотаріальні дії.
Заповіт посвідчується нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, які мають право вчиняти такі нотаріальні дії. До них також відносяться консульські установи, посадові чи службові особи органу місцевого самоврядування, головний лікар, начальник госпіталю, директор або головний лікар будинку для осіб похилого віку та інвалідів, капітан судна, начальник експедиції, командир військової частини, з’єднання, установи або закладу, начальник місця позбавлення волі, начальник слідчого ізолятору.
Вказані особи посвідчують відповідно заповіти щодо громадян, які перебувають на лікуванні в лікарнях, інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживають у будинках для літніх та людей з інвалідністю; громадян, які перебувають під час плавання на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України; громадян, які перебувають у розвідувальних, арктичних та інших подібних до них експедиціях; військовослужбовців та інших осіб, які перебувають на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах; військовослужбовців та членів їхніх сімей, які перебувають у пунктах дислокації військових частин, з’єднань, установ і військово-навчальних закладів; осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, слідчому ізоляторі.
При посвідченні заповіту вищезазначеними службовими особами (крім посадових, службових осіб органів місцевого самоврядування), а також у разі посвідчення заповіту від імені особи, яка через фізичні вади не може сама прочитати заповіт, є обов’язковою присутність не менше двох свідків. В інших випадках посвідчення заповіту при свідках відбувається за бажанням заповідача.
Міф 5: Тільки нотаріус має право вчиняти нотаріальні дії.
Реальність: окремі нотаріальні дії можуть бути вчинені посадовими особами органів місцевого самоврядування та консульськими установами.
Нотаріальні дії у сільських населених пунктах вчиняють уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування.
Такими діями є:
1) вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;
2) видача дублікатів посвідчених ними документів;
3) засвідчення вірності копій (фотокопій) документів і виписок з них;
4) засвідчення справжності підпису на документах;
5) видача свідоцтва про право на спадщину;
6) видача свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя.
Посадові особи органу місцевого самоврядування також наділені правом посвідчувати заповіти (крім секретних).
Консульські установи України також вчиняють окремі нотаріальні дії:
вживають заходів до охорони спадкового майна;
видають свідоцтва про право на спадщину;
засвідчують вірність копій документів і виписок з них;
засвідчують справжність підпису на документах;
засвідчують вірність перекладу документів з однієї мови на іншу;
приймають в депозит грошові суми і цінні папери;
вчиняють виконавчі написи;
приймають на зберігання документи;
вчиняють морські протести;
видають дублікати посвідчених ними документів та інші нотаріальні дії.