29 жовтня 2015, 14:41
«Нова Доба», №86-87, 29 жовтня 2015 року
28-го жовтня цього року минуло 40 днів відтоді, як пішов за межу вічності наш друг, вірний товариш і колега Геннадій Іванович Капралов. Ятрить душу, огортає болем і сумом ця тяжка утрата. Довгі роки працювали ми пліч-о-пліч із дорогим нашим колегою, тягнули нелегкого воза проблем, що поставали перед нашим краєм у цей непростий час.
Серед керівників області першої ланки він був справжнім довгожителем - знаним і шанованим у всіх куточках Черкащини. Працюючи на керівних посадах у Тальнівському і Смілянському районах, Геннадій Іванович набув великого управлінського досвіду, а головне - вміння працювати з людьми. Його кар\'єрну дорогу не встеляли кили¬мові доріжки. Службовою драбиною він піднімався поступово - щабель за щаблем.
Вершиною трудового шляху стала для нього робота в обласній раді в якості голови та його заступника впродовж 15-ти років - із травня 1990-го по серпень 2005-го. За цей час в області змінилося сім губернаторів, двоє з яких були «привозними», тобто «варягами». Вони не знали ні специфіки Черкащини, ні структури її економіки, ні можливостей кадрового корпусу.
Із собою вони привозили друзів, родичів, кумів тощо й садовили їх на «хлібні місця». При цьому їхні професійні здібності до уваги не бралися. Геннадій Іванович із невеликим гуртом однодумців опирався, як міг, цій навалі. Отож над його головою не раз заносили «каральну сокиру». Особливо лютували недруги, коли він опирався вносити в приватизаційні списки об\'єкти, на які поклали око хапуги з губернаторської «раті». Втім, з більшістю голів облдержадміністрацій у нього складалися нормальні стосунки й конструктивна співпраця.
На початку 90-х років обласна рада стала справжньою ареною непримиренної боротьби так званих «лівих» і «правих», адже своїх депутатів у ній мали аж вісім партій найширшого політичного спектру. Була реальна загроза остаточного перетворення сесій ради в безплідну говорильню демагогів із обох ворогуючих таборів задля задоволення особистих амбіцій.
Геннадій Капралов зумів запобігти цьому, хоча і з великими зусиллями. Його опорою стали ті депутати, незалежно від їхніх політичних симпатій, які мислили тверезо, вносили ділові пропозиції, дбали про задоволення інтересів громади краю. Своєю відкритістю, вмінням вислухати людину, зваженістю в словах і діях, непідробною толерантністю він здобув авторитет у всіх, хто прагнув працювати, а не виголошувати пустопорожні гасла.
У його робочому кабінеті можна було часто зустріти митців, керівників низових ланок місцевого самоврядування, бізнесменів-меценатів, лідерів громадських організацій. Вони приходили за порадою щодо вирішення якихось нагальних проблем і завжди отримували її. Адже Геннадій Іванович добре знав, чим живуть села, райони і міста, які турботи обсіли простий люд.
У щорічних звітах на сесіях обласної і ради він не вдавався до «лакування» непривабливих реалій сьогодення, а чесно й принципово викривав причини негараздів. Останній такий звіт сесія заслухала 26 травня 2004 року, якраз у розпалі «помаранчевого виру». Геннадій Іванович відверто говорив про складнощі в економіці та соціальній сфері області, проте не оминав і перші проблиски стабілізації.
А вони вже намітилися: вдалося закріпити економічне зростання, і забезпечити приріст виробництва продукції, поліпшити інвестиційний клімат, збільшити обсяги фінансування закладів медицини, освіти, культури.
Прийняв перших хворих новозбудований кардіологічний центр, було закінчено масштабний ремонт приміщень обласного госпіталю ветеранів війни та праці, наблизилась до завершення довготривала реконструкція обласної філармонії. Валютні надходження до рахунків облради спрямовувались на придбання ліків і обладнання для медичних установ. До ювілейних дат на кошти з обласного бюджету було видано «Кобзар» Т.Г. Шевченка в подарунковому варіанті та двотомник творів Василя Симоненка.
Завершуючи той звіт, Капралов Г.І. сказав: «У своїй роботі ми дотримуємося правила - не повчати, а навчати й допомагати, знаходити взаєморозуміння. Буде співпраця - будуть і результати!» Не думав він тоді, що його трудова біографія скінчиться вже в серпні наступного року. Новим владцям заважав такий принциповий і непоступливий, до того ж авторитетний голова обласної ради. Щоб, позбутися його, затівали різні інтриги, погрожували, чинили тиск, вимагали написати заяву про складання повноважень «у зв\'язку з погіршенням стану здоров\'я». Геннадій Іванович зрозумів, що плідної співпраці з амбітним «посадником» у нього не буде, і таку заяву написав. Хоча більшість депутатів обласної ради просила його не робити цього.
Проблеми зі здоров\'ям згодом справді почалися - давалося взнаки тривале психологічне перевантаження. Він мужньо боровся з тяжкою, підступною хворобою, і ми з болем дивилися на цю нерівну боротьбу. 40 днів тому Геннадія Івановича Капралова не стало, а нині його добра душа дісталася порогу Небесного Престолу.
Світлу пам\'ять про тебе, дорогий наш друже, ми збережемо в своїх серцях, допоки топтатимемо ряст на цій благословенній землі. Туманить очі непрохана сльоза...
Друзі, товариші, соратники
28-го жовтня цього року минуло 40 днів відтоді, як пішов за межу вічності наш друг, вірний товариш і колега Геннадій Іванович Капралов. Ятрить душу, огортає болем і сумом ця тяжка утрата. Довгі роки працювали ми пліч-о-пліч із дорогим нашим колегою, тягнули нелегкого воза проблем, що поставали перед нашим краєм у цей непростий час.
Серед керівників області першої ланки він був справжнім довгожителем - знаним і шанованим у всіх куточках Черкащини. Працюючи на керівних посадах у Тальнівському і Смілянському районах, Геннадій Іванович набув великого управлінського досвіду, а головне - вміння працювати з людьми. Його кар\'єрну дорогу не встеляли кили¬мові доріжки. Службовою драбиною він піднімався поступово - щабель за щаблем.
Вершиною трудового шляху стала для нього робота в обласній раді в якості голови та його заступника впродовж 15-ти років - із травня 1990-го по серпень 2005-го. За цей час в області змінилося сім губернаторів, двоє з яких були «привозними», тобто «варягами». Вони не знали ні специфіки Черкащини, ні структури її економіки, ні можливостей кадрового корпусу.
Із собою вони привозили друзів, родичів, кумів тощо й садовили їх на «хлібні місця». При цьому їхні професійні здібності до уваги не бралися. Геннадій Іванович із невеликим гуртом однодумців опирався, як міг, цій навалі. Отож над його головою не раз заносили «каральну сокиру». Особливо лютували недруги, коли він опирався вносити в приватизаційні списки об\'єкти, на які поклали око хапуги з губернаторської «раті». Втім, з більшістю голів облдержадміністрацій у нього складалися нормальні стосунки й конструктивна співпраця.
На початку 90-х років обласна рада стала справжньою ареною непримиренної боротьби так званих «лівих» і «правих», адже своїх депутатів у ній мали аж вісім партій найширшого політичного спектру. Була реальна загроза остаточного перетворення сесій ради в безплідну говорильню демагогів із обох ворогуючих таборів задля задоволення особистих амбіцій.
Геннадій Капралов зумів запобігти цьому, хоча і з великими зусиллями. Його опорою стали ті депутати, незалежно від їхніх політичних симпатій, які мислили тверезо, вносили ділові пропозиції, дбали про задоволення інтересів громади краю. Своєю відкритістю, вмінням вислухати людину, зваженістю в словах і діях, непідробною толерантністю він здобув авторитет у всіх, хто прагнув працювати, а не виголошувати пустопорожні гасла.
У його робочому кабінеті можна було часто зустріти митців, керівників низових ланок місцевого самоврядування, бізнесменів-меценатів, лідерів громадських організацій. Вони приходили за порадою щодо вирішення якихось нагальних проблем і завжди отримували її. Адже Геннадій Іванович добре знав, чим живуть села, райони і міста, які турботи обсіли простий люд.
У щорічних звітах на сесіях обласної і ради він не вдавався до «лакування» непривабливих реалій сьогодення, а чесно й принципово викривав причини негараздів. Останній такий звіт сесія заслухала 26 травня 2004 року, якраз у розпалі «помаранчевого виру». Геннадій Іванович відверто говорив про складнощі в економіці та соціальній сфері області, проте не оминав і перші проблиски стабілізації.
А вони вже намітилися: вдалося закріпити економічне зростання, і забезпечити приріст виробництва продукції, поліпшити інвестиційний клімат, збільшити обсяги фінансування закладів медицини, освіти, культури.
Прийняв перших хворих новозбудований кардіологічний центр, було закінчено масштабний ремонт приміщень обласного госпіталю ветеранів війни та праці, наблизилась до завершення довготривала реконструкція обласної філармонії. Валютні надходження до рахунків облради спрямовувались на придбання ліків і обладнання для медичних установ. До ювілейних дат на кошти з обласного бюджету було видано «Кобзар» Т.Г. Шевченка в подарунковому варіанті та двотомник творів Василя Симоненка.
Завершуючи той звіт, Капралов Г.І. сказав: «У своїй роботі ми дотримуємося правила - не повчати, а навчати й допомагати, знаходити взаєморозуміння. Буде співпраця - будуть і результати!» Не думав він тоді, що його трудова біографія скінчиться вже в серпні наступного року. Новим владцям заважав такий принциповий і непоступливий, до того ж авторитетний голова обласної ради. Щоб, позбутися його, затівали різні інтриги, погрожували, чинили тиск, вимагали написати заяву про складання повноважень «у зв\'язку з погіршенням стану здоров\'я». Геннадій Іванович зрозумів, що плідної співпраці з амбітним «посадником» у нього не буде, і таку заяву написав. Хоча більшість депутатів обласної ради просила його не робити цього.
Проблеми зі здоров\'ям згодом справді почалися - давалося взнаки тривале психологічне перевантаження. Він мужньо боровся з тяжкою, підступною хворобою, і ми з болем дивилися на цю нерівну боротьбу. 40 днів тому Геннадія Івановича Капралова не стало, а нині його добра душа дісталася порогу Небесного Престолу.
Світлу пам\'ять про тебе, дорогий наш друже, ми збережемо в своїх серцях, допоки топтатимемо ряст на цій благословенній землі. Туманить очі непрохана сльоза...
Друзі, товариші, соратники