Мене врятував Уманець

Ю.М. Жежер, «Шполянські вісті», №57, 19 липня 2013 року

Я, жителька м. Монастирище Черкаської області, на початку року потрапила в дорожньо-транспортну пригоду та була госпіталізована до Шполянської лікарні з тяжкими травмами (закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку, множинні різано-скальпованозабійні рани обличчя лівої скроневої ділянки, шиї зліва). На моє превелике щастя, я потрапила до лікаря-травматолога – головного лікаря Шполянської ЦРЛ – В.П. Уманця. Це людина з великим серцем і лікар від Бога: дві години кропіткої праці в операційній по видаленню з мого обличчя скла та близько 100 швів на обличчі. Чесно кажучи, я дякувала Богу, що залишилася жива, але надії на те, що моє обличчя буде колишнє – не було. Та дякуючи Василю Петровичу, я відчуваю себе повноцінною. На обличчі звісно залишилися шрами, але завдяки ювелірній роботі лікаря їх вдалося мінімізувати. Перебуваючи в лікарні, я була вражена ставленням Василя Петровича до людей і до мене зокрема, медичний персонал проявляв людяність, співчуття і професіоналізм. Опинившись далеко від дому, на той момент я відчувала себе в родині – в родині колективу Шполянської ЦРЛ. Від щирого серця хочу подякувати Василю Петровичу Уманцю та всьому колективу травматологічного відділення Шполянської ЦРЛ за високий професіоналізм в роботі та за те, що Ви у найтяжчі хвилини життя допомагаєте людям. Низький уклін Вам за невтомну працю та щире і відкрите серце!