14 серпня 2015, 12:24
Ольга Охримович, «Черкаський край», №64, 14 серпня 2015 року
Чи нове, чи добре забуте старе святкування цілими вулицями набуло популярності у містах і селах. У такий день дружні сусіди влаштовують концерти, виставки, накривають столи. Але дійсно щире свято «за місцем проживання» буває не тоді, коли пісень разом співають, а коли вулиця з рівчака чи канави перетворюється на справжню вулицю. В цьому на власному досвіді переконалися уманчани – жителі Першотравневої, вузенької затишної вулички поблизу Свято-Михайлівської церкви.
Почалося з того, що активісти з Першотравневої прийшли на прийом до в.о. міського голови Умані Олександра Цебрія з клопотанням. По місту вулиці асфальтують, у центрі на тротуарах кольорова плитка, коли ж до нас черга дійде? У нас же не вулиця, а котлован, тільки ноги ламати й машини бити.
З благоустроєм на Першотравневій не так просто. Вулиця у старовинній частині Умані, на косогорі. Тут садибна забудова, більшість вулиць збігають вниз до річки Уманки. Ремонтували, латали не раз, але зливи, весняні потоки знову все розмивали. Потрібен капітальний ремонт, великі затрати. Всі ці проблеми місцевій владі добре відомі, одвічний камінь спотикання – дефіцит коштів. Олександр Володимирович порадив жителям Першотравневої звернутися до генерального директора ПАТ «Уманьферммаш» Анатолія Ліпкана: депутат обласної ради не раз у таких ситуаціях допомагав уманчанам. Приміром, споруджений заводом перехід через Холерний яр, що з\'єднує два мікрорайони, місцеві жителі називають мостом Ліпкана. За Першотравневу Анатолій .Васильович теж узявся по-справжньому: кошти знайшов, залучив до справи організацію, яка спеціалізується на будівництві доріг. Першотравневу вирівняли, заасфальтували і виклали плитами (аж на Вінниччині закупили). Тепер вулиці не страшні ніякі зливи й потоки. До того ж на радість жителям зробили все за лічені дні. Коли вулицю приймали, зібралось багато людей. Не могли надякуватись, і разом зі священиками хором заспівали «Многая літа» своєму депутату Анатолію Ліпкану.
Того ж дня на іншому краю міста, у мікрорайоні ДОСи, приймали ще одну дорогу, прокладену «Уманьферммашем» (завод тут спорудив кілька житлових будинків). Рівна блискуча асфальтівка пролягла між новобудовами і школою №5. Нова вулиця ще без назви, машин майже немає. Милують око відрадні картини: вдень тут ганяють на роликах діти, а по вечірній прохолоді люблять гуляти молоді мами з колясками.
Чи нове, чи добре забуте старе святкування цілими вулицями набуло популярності у містах і селах. У такий день дружні сусіди влаштовують концерти, виставки, накривають столи. Але дійсно щире свято «за місцем проживання» буває не тоді, коли пісень разом співають, а коли вулиця з рівчака чи канави перетворюється на справжню вулицю. В цьому на власному досвіді переконалися уманчани – жителі Першотравневої, вузенької затишної вулички поблизу Свято-Михайлівської церкви.
Почалося з того, що активісти з Першотравневої прийшли на прийом до в.о. міського голови Умані Олександра Цебрія з клопотанням. По місту вулиці асфальтують, у центрі на тротуарах кольорова плитка, коли ж до нас черга дійде? У нас же не вулиця, а котлован, тільки ноги ламати й машини бити.
З благоустроєм на Першотравневій не так просто. Вулиця у старовинній частині Умані, на косогорі. Тут садибна забудова, більшість вулиць збігають вниз до річки Уманки. Ремонтували, латали не раз, але зливи, весняні потоки знову все розмивали. Потрібен капітальний ремонт, великі затрати. Всі ці проблеми місцевій владі добре відомі, одвічний камінь спотикання – дефіцит коштів. Олександр Володимирович порадив жителям Першотравневої звернутися до генерального директора ПАТ «Уманьферммаш» Анатолія Ліпкана: депутат обласної ради не раз у таких ситуаціях допомагав уманчанам. Приміром, споруджений заводом перехід через Холерний яр, що з\'єднує два мікрорайони, місцеві жителі називають мостом Ліпкана. За Першотравневу Анатолій .Васильович теж узявся по-справжньому: кошти знайшов, залучив до справи організацію, яка спеціалізується на будівництві доріг. Першотравневу вирівняли, заасфальтували і виклали плитами (аж на Вінниччині закупили). Тепер вулиці не страшні ніякі зливи й потоки. До того ж на радість жителям зробили все за лічені дні. Коли вулицю приймали, зібралось багато людей. Не могли надякуватись, і разом зі священиками хором заспівали «Многая літа» своєму депутату Анатолію Ліпкану.
Того ж дня на іншому краю міста, у мікрорайоні ДОСи, приймали ще одну дорогу, прокладену «Уманьферммашем» (завод тут спорудив кілька житлових будинків). Рівна блискуча асфальтівка пролягла між новобудовами і школою №5. Нова вулиця ще без назви, машин майже немає. Милують око відрадні картини: вдень тут ганяють на роликах діти, а по вечірній прохолоді люблять гуляти молоді мами з колясками.