11 липня 2016, 15:03

Відвідини розпочалися з молочнотоварного комплексу, де утримується близько трьох тисяч голів ВРХ, в тому числі тисяча дійних корів.
Голову обласної ради зацікавила технологія виробництва молока і безпосередньо робота доїльного залу, який функціонує більше десяти років та обладнаний імпортним устаткуванням, комп’ютерною системою, що дозволяє контролювати стан кожної тварини, раціон її годівлі та кількість отриманої продукції.

Під гарну ліричну музику, яка є обов’язковим елементом в процесі доїння, від кожної корівки за рік надоюється в середньому 9000 кілограмів молока. Показник найвищий не тільки на Золотоніщині, а й в Черкаській області. А окремі з них дають від 12 до 15 тисяч кілограмів молока в рік. Заслуга персоналу, який трудиться тут, що обладнання завжди у відмінному стані, в абсолютній чистоті і функціональній придатності. Молоко високої якості, адже одразу по трубопроводу подається на охолодження в мобільний молоковоз і відправляється на переробне підприємство.
Багато цікавого для ознайомлення запропонував Микола Васильченко і на свинотоварному комплексі. Утримується і вирощується тут близько 20 тисяч голів свиней. Продається до трьох тисяч тонн мяса в живій вазі. Процес вирощування також повністю автоматизовано. Запроваджено дрібногрупове боксове утримання.
Гордість керівника агрофірми – елеватор або, як його тут називають скромніше, – зерносховище. Своїми круглими силосами ємкістю на 20 тисяч тонн збіжжя вони привертають увагу ще здалеку, із траси, що прямує на Київ. А поряд у розпалі будівництво ще двох сховищ, ємкістю кожний по п’ять тисяч тонн зерна.

Оглядаючи матеріально-технічну базу, можна зробити висновок, що агрофірма – це цілісний комплекс з усіма необхідними структурними виробничими підрозділами, який вирощує продукцію, зберігає, переробляє її та продає. Тобто, практично забезпечується повний замкнений цикл.
Микола Васильченко зізнається, що до пошуку і впровадження такого циклу його підштовхували і світова криза 2008 року, і спад виробництва в нашій державі, і карколомні підвищення цін на енергоносії, і знецінення власної валюти, і негаразди ринкових реформ, і в окремих випадках, недолугість українського законотворця щодо аграрної галузі тощо.

У результаті, господарство вистояло, завжди має власні кошти, працює з прибутками і вкладає їх в подальший розвиток.
І це видно неозброєним оком. У машинному парку – найсучасніші комбайни, знаряддя обробітку землі, потужна техніка, в тому числі, для внесення добрив, заготівлі кормів, поливне устаткування тощо. Ведеться будівництво, реконструюються застарілі приміщення. А ще для односельців закладено і зводиться храм у центрі села.
«Якщо люди перестають будуватися, – вважаю це смерті подібне», – наголошує Микола Васильченко.

Олександра Вельбівця зокрема цікавив рівень запровадження у виробничі процеси системи комп’ютерних технологій. З особливою увагою він ознайомився з роботою комбікормового комплексу, на якому виробляють комбікорми для власних господарських потреб, де всі технологічні і непрості процеси максимально автоматизовано, а контроль за приготуванням продукції веде один-єдиний оператор, сидячи за комп’ютером.
Голова обласної ради оглянув котельню, що працює на альтернативному паливі – тюкованій соломі, та обігріває приміщення ремонтної бази, інші технічні будівлі. Ознайомився з умовами, створеними для спеціалістів тощо.

Окрім того, голова обласної ради разом з керівником і засновником агрофірми Миколою Васильченком виїжджали на поля, де розпочалися жнива і де колоситься вагома агрофірмівська нива.
Після завершення своєї робочої поїздки та вивчення діяльності агрофірми «Маяк» Олександр Вельбівець, зокрема, зазначив:
– Ми часто скаржимося на нинішні життєві негаразди. Оцінюємо здебільшого негативно і не бачимо нічого оптимістичного. Зовсім з іншим настроєм їдеш після знайомства з агрофірмою «Маяк», яку очолює Герой України Микола Семенович Васильченко. Найбільше вражає тут рівень запровадження новітніх технологій і у веденні рослинництва, і в утриманні тваринництва, а ще грамотний менеджмент, ефективне вкладення власних інвестицій, використання коштів на соціальні потреби. Все те, про що, господарюючи, мріємо ми в Україні.

Тому вкотре не розумію тих, хто не бачить позитивного, а лише скаржиться на розруху і занепад, та вважає це нашою долею.
Звичайно, не все гладко було і є в агрофірмі і не одними зусиллями її директора проходило становлення. Його ідеї генерували і втілювали однодумці, весь колектив, їхня спільна праця впродовж багатьох років. Тому з висоти сьогодення треба віддати належне і визнати – «Маяк» не просто бізнес і не просто територія. Це відповідь багатьом скептикам про те, чи можна ефективно господарювати в Україні. Це господарство – еталон майбутнього, де раціонально, вдумливо підходять до використання земельних і трудових ресурсів, а також, що нині актуально, енергетичних ресурсів тощо.

Я цілком погоджуюся з секретами успіху, на яких наголосив Микола Семенович у нашій розмові: запровадження індустріальних технологій, якісна сировина, ощадне енергозберігання плюс добре підготовлені, професійні кадри, які хочуть і вміють працювати в нових умовах.
Тому я переконаний: в України не може бути песимістичного майбутнього, якщо є таке сучасне, якщо у нас є такі люди, – вдумливі, роботящі, талановиті, які люблять рідну землю, село і країну, в якій живуть і дбають про її розквіт.