У Черкасах функціонує Центр допомоги армії. Його створили ще з початку агресії рф на сході держави, тож як і десятки інших в Україні він фактично став опорою нашої армії й дав час владі організувати централізоване забезпечення.
Центром у Черкасах керує досвідчена волонтерка і чинна депутатка обласної ради Оксана Циганок. Разом із колегами по сесійній залі, небайдужими активістами, підприємцями й партнерами за кордоном вони стоять ще одним, на перший погляд, “невидимим”, фронтом у боротьбі з російськими окупантами.
Ранок у Центрі розпочинається о 10:00. Сюди приходять люди різного віку і статусу. В одному кабінеті сортують ліки, трохи далі в коридорі стоїть група волонтерів, вони вирішують, як шити медичні турнікети, а в колишньому танцювальному залі лунають патріотичні пісні й черкащани разом з іноземцями та переселенцями дружно плетуть маскувальні сітки.
Про те, як працюють, кому допомагають і чого потребують розповіли безпосередньо волонтери.
“ Ми здатні і тонни продуктів переробити на консерви, і чохли для гранатометів пошити”, - Оксана Циганок
Керівниця Центру Оксана Циганок розповідає, що сьогодні найважливіше для них - це дістати якісну військових амуніцію. Тобто бронежилети, шоломи, а також сучасну оптику й автомобілі. Це все дорогі речі, які через проблеми з логістикою ще й купити дуже важко. Однак всі ми бачимо, що війна на сьогодні рухлива і перевагу в бою має той, хто володіє сучаснішою технікою.
- Щодо наших пріоритетів, то орієнтуємося в першу чергу на тих воїнів, хто на передовій. Якщо допоможемо їм, то цей фронт не просунеться далі по території України. Також важливою місією для волонтерів є дістатися до наших хлопців, які в гарячих точках і там проблеми з постачанням провізії. Тож працюємо і найбільший акцент робимо на засобах захисту. Так, маємо банківські рахунки, куди люди відправляють кошти. В основному ми їх витрачаємо саме на амуніцію й оптику. От нещодавно вдалося дістати й передати хлопцям реанімобіль та два тепловізори, - каже Оксана Циганок.
Волонтери роблять все можливе, аби наші захисники не мали потреби в їжі навіть на передовій
Наступна важлива волонтерська місія після того, як захистити воїна - це його нагодувати. Центр допомоги армії потихеньку перетворюється на склад. Сюди постійно підвозять різні продукти, подекуди тонами. Що з цим роблять розповідає волонтерка Інна.
- Щодня ми годуємо дві/дві з половиною тисячі людей. Це і строковики й добровольці. Завдяки бізнесу ми постійно маємо запас продуктів. Передаємо їх на виробництва, де для наших бійців готують все: від пиріжків до тушкованого м’яса чи риби, закривають у банки також каші з м’ясом. Зараз хочемо ще пробувати закрити овочеве рагу з м'ясом. Це дуже зручно, адже для того, щоб поїсти хлопцям достатньо відкрити банку і не треба розпалювати вогонь, щоб своїх позицій не виказати, та й із собою можна взяти, якщо десь у розвідку йдуть. До речі, до цього процесу долучаються не лише підприємці, а й звичайні люди. Ми надаємо продукти, а вони вже вдома готують і закривають, - говорить волонтерка.
Українська армія не голодує навіть на “передку”, окрім найважчих напрямків: Маріуполь, Волноваха, туди дістатися зараз неможливо.
На сьогодні, окрім строковиків і добровольців, черкаські волонтери допомагають також мирним жителям Чернігова та інших міст на сході, півночі та півдні нашої країни. Привозять туди різні речі, а також продукти харчування, які не потрібно готувати, адже міста й села зруйновані і люди не мають ні світла, ні газу, ні води. Повертаючись назад, волонтери намагаються допомогти евакуювати людей з тих міст.
Як працює медичний відділ
Тут в основному медики-студенти. Зараз у них нарада, на якій вирішують, як зробити якісний джгут для воїнів і де знайти матеріали та фурнітуру.
Волонтерка Світлана Обманюк працює над цими турнікетами уже кілька днів, важко знайти необхідні матеріали. Такі турнікути, як на фото, виготовляє Вінниця, але знову ж виникає проблема з доставкою, “Нова пошта” привезе практично за тиждень. Так само не вистачає фурнітури і коштів, аби оплатити їх виготовлення.
Загалом у Центрі Світлана Обманюк організовує пошиття різних речей: від термобілизни до чохлів для гранатометів.
- Зараз китична ситуація з тканинами. В перші дні я вигребла всі магазини, де вони були, потім нам завозили “секондхенди”, а далі вже приносили люди, що було вдома. Все використали раціонально і відразу сортували: що піде на пошиття речей для захисників, а що згодиться на сітки. Наразі потреба у всіх тканинах, але першочергово: піксельні, які нагадують військову форму наших захисників, а також цупкі як на плащ чи намет, - розповідає Світлана.
Ще одна волонтерка Наталія до війни продавала сумки і рюкзаки, проте сьогодні долучається до плетіння маскувальних сіток і шиє сумки для аптечок.
- Фабрика, з якою співпрацюю, заявила, що планує шити такі медичні сумки, проте не було викройки та чіткого розуміння, якою вона повинна бути. Тоді я звернулася в Центр до волонтерів-медиків, аби вони показали й розказали. Згодом зрозуміли, що не лише фабрика може шити ці сумки, а й ми тут також. Я спочатку долучила знайомих і рідних, потім підключилися волонтери, які раніше в’язали сітки, а далі ще й вчителі з доньчиної школи та виховательки міських садочків. Тепер шиємо їх масово. Тканини та фурнітуру шукаємо тут, у Центрі допомоги армії, або купуємо самі. Вже вдалося передати близько 200 сумок, - говорить Наталія.
“Плести сітки - це такий же обряд, як і випікання хліба”, - Лариса Онісімова
Черкаські волонтери так налагодили процес виготовлення маскувальних сіток, що повністю закривають потребу.
Уманчанка Лариса Онісімова плете сітки з 2017-го року. Вже досвідчена волонтерка розповідає, що таке заняття допомагає їй почуватися корисною і заспокоює. Вона переконана, що плетіння сітки для сучасних українок схоже з обрядом випікання хліба. Це теж треба робити з хорошими думками з бажанням захистити наших хлопців від ворожих прицілів.
- Свого часу я жила в Харкові й важко переносила всі події, що там відбувалися. Згодом мене спіткала хвороба, однак, повернувшись на Черкащину, я долучилася до волонтерок і разом з ними почала плести сітки, це мене буквально поставило на ноги. Я почуваюся потрібною, знаю, що моя праця допомагає зберегти життя українським воїнам і це мотивує зрання прокидатися і щодня йти до волонтерського центру, - каже Лариса.
З початком повномасштабного нападу росії на Україну дуже багато людей долучалися до плетіння сіток. Тут навіть розширили асортимент і навчилися робити також “кікімори”. Допомагають усі не залежно від статусу, віку та професії. Приходять багато переселенців, які також хочуть долучитися.
- Хто старший і важко стояти, то може готувати тканину для плетіння, ріжучи її на смужки. Он сидить чоловік, який родом із Америки. Він у Черкасах викладає англійську мову, чоловік відмовився від евакуації і тепер допомагає нам плести маскувальні сітки. Однак найбільше мене здивували люди з порушеннями зору, які теж часто приходять допомагати, - додає Лариса Онісімова.
Волонтери вдячні за допомогу всім: і пенсіонерам, які віддають не великі суми, проте останні заощадження і депутатам та підприємцям, які постійно підтримують центр фінансово, або ж постачають товари. Всі працюють для спільної перемоги і внесок кожного має значення.
- Неабияк допомагає і діаспора. Мені телефонують з багатьох країн світу, надсилають кошти, хочуть приєднатися до добровольчих батальйонів, допомагають придбати сучасну оптику тощо. Саме завдяки друзям із-за кордону ми придбали два тепловізори і відправили на передову. Підтримуємо зв’язки і об’єднуємося заради перемоги, - додає Оксана Циганок.
Вона зауважує, що волонтери - це ті, хто можуть швидко і в кризових умовах організувати допомогу, однак без централізованого забезпечення закрити всі потреби армії неможливо.
- Добре, що зараз активно підключилася і обласна влада, і мерія, тож централізовано забезпечують сили територіальної оборони, нові частини що формуються тощо. Триває колосальна робота і на державному рівні, тож наші хлопці не залишаться сам на сам із ворогом, ми стоятимемо за ними ще одним “невидимим” фронтом і допомагатиме всім, чим зможемо, - підсумовує волонтерка.